Интервью с Андреем Кузьменко («Скрябин»)

Kuzma

Андрей Кузьменко,

лидер группы Скрябин, шоумен и ведущий

 

Юлия Козда: Добрый вечер, Андрей! В Запорожье вы – частый гость. Вас с нетерпением ждут как на клубных площадках, так и в просторных концертных холлах. Большой концерт к 25-летию группы Скрябин вы дадите в ДК им. Кирова 5 ноября. А где ваши песни жарче принимает публика – в камерной обстановке или в многотысячных залах? И где уютнее вам?
Андрей Кузьменко: Це абсолютно різні речі, які неможливо порівняти. Багатотисячні фестивалі справляють невимовне враження. Коли тридцять тисяч рук здіймаються вгору і махають з тобою в такт, а уста починають повторювати твою пісню, сама розумієш, включаються відчуття неймовірної сили, які неможливо описати.

Клуби також кльові: тут ти дуже близько до публіки і безпосередньо контактуєш з нею, попиваючи винце та спілкуючись з людьми так, ніби вони сидять у тебе вдома. Багатотисячні зали – то, мабуть, перебільшення. В Україні таких небагато. Тисячні так само дуже комфортні. Тільки треба зважати на якість звуку: якщо він класний, публіка біситься разом з тобою, якщо поганий, концерт можна не робити, а налити всім шампанського і вибачитися.

 

Ю.К.: Вы невероятно разносторонний человек: совсем недавно вышел ваш новый альбом, вы издали вторую книгу, а одна из популярнейших программ Дача, в которой вы выступали бессменным ведущим, в сентябре планировала открывать уже шестой сезон. Но, кажется, вы не намерены на всем этом останавливаться. Поделитесь секретом, как вы подпитываете свои «энерджайзеры»?
А.К.: Наша Дача закрилася на ICTV, а конкуренти на СТБ відкрили таку ж саму програму, тільки без моєї скромної участі. Так що наша Дача, на жаль, припинила існування, в той час як ICTV продовжує купляти російські серіали за шалені гроші та душить власний продукт. Не можу знайти тому пояснення.

Свої «енерджайзери» я підзаряджаю і від спілкування з цікавими людьми, і на концертах, і від режисерів та операторів Дачі, і просто від перехожих на вулицях… До мене підходять в основному люди з позитивними намірами – привітатися, поговорити, сфотографуватися, – а це завжди приємно.

 

 

Ю.К.: А как вы стали участвовать в свадьбах и различного рода ивентах?

А.К.: Весілля – це, напевно, Божа кара, яка мене спостигла: я завжди ненавидів групи, які грають на весіллях, різного роду тамадів, які їх ведуть… Мені здавалося, що то все дуже шаблонно і втиснуто в певні рамки. І, видно, з Божої волі мене почали запрошувати на весілля. Доволі скоро це стало досить помітною частиною моєї роботи: на третій чи четвертий рік проведення весіль по два-три рази на тиждень я зрозумів, що переженив, напевно, пів-України. Ця справа також мене затягнула, бо в кожній роботі має бути доля мистецтва, якщо ти розцінюєш це, як арт, а не як просто механічне виконування своїх функцій. Тоді й люди сприймають твої виступи інакше. Моє золоте правило – не заважати людям бавитися, тоді будь-яка вечірка чи весілля пройде на ура.

 

 

Ю.К.: Вы тщательно изучаете сценарий, приезжаете на предсвадебные репетиции или все зачастую происходит спонтанно, на уровне импровизации?
А.К.:  Я вивчаю сценарій рівно за годину до початку весілля. Головне в тому сценарії – це прізвища та імена найближчої рідні, яка має говорити тости, і представник з кухні, з яким треба чітко домовитися, щоб тоді, коли всі танцюють, він не прибігав у істериці: «В мене друге на підході, в мене жарена свиня, садіть всіх за стіл!» Бо весілля – це коли люди веселяться, а не коли нажираються.

 

Ю.К.: Приходилось ли вам воплощать чьи-то, казалось бы, сумасшедшие идеи или, напротив, вовсе отказываться от проведения вечера?
А.К.: Ні, таких божевільних ідей не було, ніколи не доводилося відмовлятися від проведення вечора. Хоча один раз була досить неприємна ситуація, коли напився батько молодого і почав включати такого собі українського «бика». Так що я покинув весілля на 15 хвилин швидше, ніж було заплановано, по-англійськи.

 

fotka na plakat (2)

 

Ю.К.: К слову, о Нью-Йорке: поделитесь впечатлениями от вашего недавнего американского тура. Все ли сложилось, как хотелось?
А.К.: Справа в тому, що в наш американський тур ми збиралися їхати, ще коли не було війни, а їхали, вже коли вона була. І якщо самі концерти закінчувався збиранням грошей на потреби солдатів, то після них була сентиментальна частина. До четвертої ранку треба було сидіти з усіма та слухати сумні історії про те, що людина чекає зелену карту і не може повернутися додому, до своїх батьків, не знає, що там відбувається, переживає за них, бо в Україні війна. Так що все було досить неоднозначно.

#zaxidfest-1225

Ю.К.: Этой осенью мир увидит 15-й по счету альбом The Endless River легендарной четверки Pink Floyd. Удалось ли вам за последнее время посетить какое-нибудь мировое шоу, которое вас поразило или которого вы, возможно, с нетерпением ждали?

А.К.: Я був, напевно, більше ніж на 100 світових шоу. Pink Floyd не входить, на жаль, у цей перелік, бо я трохи не з того покоління, яке росло на цій групі. Я почав слухати музику трохи пізніше. Шоу, яке мене вразило найбільше, – то, напевно, Pink The True About Love, де cпівачка більшу частину двохгодинного концерту провела підвішена на акробатичних страховках, літючи над залом, співаючи та ще й виконуючи складні акробатичні трюки. А ще я у захваті від шоу Ozzy Osbourne’а, його сольного концерту, де він абсолютно без усякого сценарію та сценографії просто-напросто розривав публіку на шматки.

Я їжджу на концерти, вибираючи не співака, на якого я хочу попасти, а того, хто їх дає, а ще зважаю на можливість комфортно доїхати до місця проведення заходу. Тому поки що чекаю не наступного концерту, а пропозицій.

 

 

Ю.К.: Совсем недавно появилось видео вашей группы Не будь рагульом – не пий за кермом в поддержку социальной программы, которая поднимает проблему ДТП из-за водителей в состоянии алкогольного опьянения. Действительно, большинство таких водителей не пугают ужасающие новостные сводки и статистика. Вы считаете, столь своеобразная подача заставит их задуматься?

А.К.: Я думаю, фраза: «Не будь рагульом – не пий за кермом» – може стати крилатою. То мінімальний, але все-таки дієвий нюанс. Коли під час випивки в голові водія буде спливати та фраза, заставляючи його задуматися, або коли хтось зі знайомих чи рідних побачить його п’яним за кермом, він буде остерігатися залишитися на все життя рагульом. То крапля в морі, але море – це безліч крапель.

 

Ю.К.:  А как родился ваш яркий интернет-дуэт с Сирыком на RTI Серпом по…, отличающийся остротой и свободой слова?
А.К.: Наш добрий друг ще з часів Суперрадіо, його програмний директор Володя, запропонував мені вести гостру програму в рамках інтернет-проекту Вільні Люди, який був створений на основі колишнього. А я вже запросив Сірика, тому що він – рідна душа, інтелект і світла голова. Ми вирішили зробити таку програму, в якій і ми, і люди, що будуть запрошені, просто-напросто будуть говорити те, що думають, не прикриваючи нічого і не прикриваючись нічим. Ця програма має розказувати людям правду і відкривати їм очі на те, що в Україні йде війна. Майже всі радіостанції, користуючись якимись примітивними слоганами, дебільно-веселими голосами розказують, що відбувається в місті та яка буде погода, замість того, щоб вчити людей, як надавати першу допомогу чи пробувати захиститися від можливої біди, яку несе з собою війна. Тому, власне, і появився проект Серпом по яйцях.

 

Ю.К.: В одном из недавних интервью вы признались, что сейчас вы чувствуете себя комфортнее, чем когда либо еще в вашей жизни. А что вы вкладываете в это слово?
А.К.: Так, дійсно, у свої 46 років відчував себе дуже комфортно. Чув себе. Поки не почалася війна. Війна робить усіх людей залежними від неї, і нічого з тою бідою не поробиш. Я завжди казав, що боюся не смерті, а війни. І ось вона прийшла. Але треба брати себе в руки та щось робити для того, щоб ця біда як можна скоріше покинула територію нашої країни, у що я поки що слабо вірю. Наразі, викрикуючи «Слава Україні», ми не розуміємо, що ми все-таки залежні від політиків, які нами керують, і з цим треба щось робити.

Дякую!

#zaxidfest-1213

Беседовала Юлия Козда

Для журнала Афиша № 19-20 (214-215)’2014