Леді досконалість: інтерв’ю з Катериною Кухар для групи журналів MEGAPOLIS

КАТЕРИНА КУХАР.

ЛЕДІ ДОСКОНАЛІСТЬ

Тендітна, цілеспрямована, граційна та сильна. Катерина, немов п’ятий елемент із кінострічки Люка Бессона, — уособлення надлюдського бажання вдосконалити цей світ.

Текст: Юлія Козда

Для: THE AIR BY KBP

Фото: надані прес-службою Катерини Кухар

Нещодавно українська прима-балерина своїм неймовірно благородним та відповідальним вчинком надихнула оточення на усвідомлену турботу. Вона підписала меморандум із Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит» для дітей Київського державного фахового хореографічного коледжу. Разом із чоловіком Олександром Стояновим, прем’єром балету Національної опери України, популяризує балет, розширюючи межі уявлення про українську культуру.

Що трансформувалося у вашому внутрішньому світі зі зміною регалій на шоу «Танці з зірками»? Тепер вас представляють саме як директорку Київського хореографічного коледжу.

Із першого виходу на сцену почувалася, наче під збільшувальним склом. Життя публічних людей — як на долоні: відкрите для всіх. Ти або приймаєш умови гри й допускаєш глядача в таємниці, або ти нецікавий. Дві сторони медалі. Із посадою керівниці державного фахового хореографічного коледжу відчула ще більше відповідальності. Тепер частіше вдягаю класичні костюми. Раніше у своїх образах могла, наприклад, дозволити собі відверту сукню чи навпаки: приходила на роботу в спортивному, прагнучи комфорту в повсякденному житті через величезну кількість заходів, червоних доріжок та фотосесій. Тепер можу влаштувати такий релакс у турі Україною чи раз на тиждень у неділю під час переїзду від Оперного театру на ВДНГ у павільйони «Танців з зірками». (Сміється.) Віднині стежу за словами, політкоректністю та сприймаю себе через призму батьків і дітей. Знаю, що багато глядачів «Танців з зірками» чекають саме моїх коментарів — із перчинкою, цікавих та інтелектуальних. Водночас я — та ключова ланка, яка не дає зіркам розслабитися: тримаю їх у напрузі, щоби вони відточували майстерність й дарували глядачу свято.

Як ви співналаштовуєте суддівство, керівництво, балет і роль жінки та мами в одному житті?

Завдання в мене ускладнюється з кожною наступною сходинкою. Щоразу кажу собі й дітям, що цей етап або проєкт закінчаться — і буде легше, з’явиться більше вільного часу. Та знову все виходить навпаки. Перетворюється на нескінченне, але ні з чим не зрівняне дійство. Завжди важко та сумно залишати під час гастролей квартиру, повну квітів від глядачів. Проте з іншого боку, я рада, що моя дочка росте, насичуючись цією красою, і бачить ціну артистичного життя. Насті лише 6 років, вона кожні пів року вигадує собі нову майбутню професію: дизайнерки, співачки, художниці. Коли нещодавно в неї знову запитали, чи хоче вона в майбутньому бути балериною, доня стрімко й усвідомлено відповіла: «Балериною? Ні, та ви що, в жодному разі! Я хочу хоч трішки бувати вдома зі своїми дітьми». Уявляєте? Хоча в неї є дані, і якби бажала, могла б стати хорошою балериною. На відміну від Тимура (старший син Катерини — прим. ред.), балет у неї в крові.

Із 2017 року ви виступаєте в ролі судді проєкту. Тепер глядач бачить в вас не тільки суворого арбітра із колючими зауваженнями, а й чуйну наставницю. Це теж своєрідне перевтілення?

Я працюю над цим і радію, що зміни помітні. Наразі маю гастрольний тур, і в нашому державному коледжі за статутом передбачена сценічна практика. Завдяки тому, що маю нагоду виїжджати на гастролі, можу показувати світ балету учням. Власне, взяла із собою трьох студентів. Це талановиті хлопці, яким необхідно набиратися практики на сцені. Переконана, що дітям треба з раннього віку прищеплювати любов до мистецтва, заряджати правильною театральною енергетикою і відчуттям прекрасного. Щаслива, що на нас чекають, радіють, коли привозимо балет в українські міста. Глядач жадає вистав і культурного відпочинку. Помітила таку тенденцію: що складніше життя, то переповненіший театр. Що більше люди зіштовхуються із труднощами в повсякденності, то необхідніше їм емоційно розрядитися. Жінки можуть відключитися від проблем і нарешті вигуляти сукні. Приємно відчути себе принцесою, потрапити в казкову театральну атмосферу й перенестися в якусь іншу реальність разом із акторами на сцені. Така зміна діяльності та психоемоційного стану плідно впливає на якість життя. Корисно навіть просто прослуховувати класичну музику. Подейкують, що й рослини краще ростуть під золотий фонд світової музичної культури.

«Для мене балет — каторга у квітах. Та це моє життя, моя доля, мій Чумацький Шлях. Балет дарує мені стан повноти і гармонії»

Де перебуває Україна на балетному Олімпі?

На жаль, ми в зародковому стані. 20 років тому мали рівень набагато вищий, ніж сьогодні. Відтоді балет катастрофічно запустили. Погодившись на керівну посаду й прийшовши до альма-матер, я була шокована матеріально-технічним станом будівлі площею 10 000 м². Повернувшись додому, розплакалася: не очікувала, що тривалий час балетом займалися люди, настільки не зацікавлені в його розвитку! У перший рік керівництва почала з роздягалень: вони перебували в жахливому стані. Цьому училищу не було рівних в Україні, до нас приїжджали з усього колишнього Радянського Союзу. Колосальний набір на місце — 60 охочих! І коли інші школи розвивалися, підвищували акредитацію та росли, наше училище, якому 80 років, у такому самому сумному зруйнованому стані. Бачити подібну занедбаність у столиці держави в ХХІ столітті та ері високих технологій — сором для країни. Це невдосконалена робота державної системи і чиновників, які на це плювали. Розумієте, балет — візитівка будь-якої могутньої держави. Мистецтво — без мовного бар’єру, без кордонів, матерія, яку відчувають і цінують у всьому світі. Найміцніші країни починають писати свою історію саме з книги мистецтв. На рівні держави потрібно створювати такі умови провідних світових театрів, щоби молоді артисти не прагнули їхати за кордон, аби забезпечити себе, а залишалися в Україні та прославляли її.

Йосип Бродський оспівував класичний балет замком краси. Що балет уособлює особисто для вас?

Для мене балет — каторга у квітах. Та це моє життя, моя доля, мій Чумацький Шлях. Балет дарує мені стан повноти і гармонії. Протягом вистави артист віддає всього себе, виплескує в зал енергетику та емоції. Коли він добре станцює спектакль (за своєю міркою, зауважу), коли зрозуміє, що зробив максимум і стоїть перед публікою, як вичавлений лимон, певного моменту зал встає — і на артиста бумерангом обрушується хвиля вдячних овацій. Відчуття тотальної синергії, яке складно описати.

Ваші стосунки із чоловіком життя — Олександром Стояновим — доленосні: із міцної дружби та турботи спалахнув вогонь кохання. Чого ви навчилися у свого чоловіка?

Олександр — талановитий, геніальний артист балету. Можу порівняти його із Дягілєвим. Спочатку я закохалася в його форми — він розкішно злагоджений для балету. У нього неймовірні ноги і божественні стопи, одні з найкращих у світі! І, що велика рідкість, зовнішні дані ідеально поєднуються із технічними здібностями. Плюс гострий математичний розум і дар продюсування. Він — реактивний двигун українського балету. Кілька років тому поставив неокласичну виставу світового рівня «Children of the Night», яку плануємо наступного року везти в Берлін. У нас немає постановок із-за кордону, але ми в Україні презентували світову прем’єру. Олександр навчив мене відчувати навколо себе казку. Як продюсер вміє воскресити найкращі речі, зберегти вчорашнє, привнести сьогоднішнє і передбачити  майбутнє. Цей симбіоз пророчих якостей неймовірний! Мене завжди вражало, що він береться за такі непідйомні проєкти, до яких ніхто ніколи не підходив. Стоянов — перший балетний менеджер, який почав возити гастролі по Україні. Він — ініціатор міжнародного фестивалю балету «Ballet Open Space», у межах якого відбулася всеукраїнська прем’єра «Touch of Illusion». Цю виставу були щасливі танцювати і артисти балету, і це був гарний подарунок для глядачів від Стоянова. Він щороку проводить благодійні вистави разом із «Інтер — дітям», а всі виручені кошти передає на придбання обладнання для дитячих лікарень. За багато років це вже чимала сума: трохи більше, ніж пів мільйона гривень. Чоловік заряджає мене працьовитістю, рішучістю, сміливістю, лідерськими якостями. Водночас добрий, порядний, відкритий, легкий. Люди завжди знаходять із ним спільну мову. Всесвіт ніби відкриває для нього якісь таємниці світобудови. Він передбачає тонкі речі і в моєму характері, і в моїй поведінці, знає мене краще, ніж я сама. (Усміхається.) Мій нинішній статус — його велика заслуга. Олександр подарував мені крила, підніс на п’єдестал, ставиться до мене, мов до порцелянової статуетки. А для жінки найголовніше, щоб її любили та вірили в неї.

«Олександр — талановитий, геніальний артист балету. Можу порівняти його із Дягілєвим»

Безумовно, ваше життя — суцільна дисципліна й тайм-менеджмент. Тим не менш, у яких речах та маленьких жіночих капризах ніколи собі не відмовите?

Ой, насправді, ні в чому собі не відмовляю. (Сміється.) Особливо в жіночих примхах. Раніше була страшенним шопоголіком. Молодою студенткою без значних фінансів могла влізти в борги, але купити ту річ, яку хотіла, щоби розрядитися після важких фізичних та емоційних навантажень. Обожнюю масаж, ванни з пелюстками троянд, аромасвічки, повітря, драйв, їхати в машині та співати у відчинене вікно. Люблю читати книжки, коли є змога. (Останнім часом хочеться скоріше обійняти подушку і заплющити очі.) Люблю салони краси й відвідую косметолога раз на два тижні. Можу пів року нічого собі не купувати і не ходити по магазинах. А потім, приїхавши до шоуруму, скупити одразу сотню луків. Або прилетіти до Франції, вирушити в Galeries Lafayette чи La Vallée Village і раз на рік влаштувати шопінг-терапію. Мій чоловік переводить витрачені там кошти у спектаклі: мовляв, дві відпрацьовані вистави я вже витратила. (Сміється.) Взуття та сумки — завжди світових брендів. Та одяг останнім часом купую здебільшого в наших дизайнерів. Маю дружні відносини з багатьма із них, чому дуже рада. Українська мода вельми конкурентоспроможна. Коли я крокувала по Родео-драйв чи Єлисейських полях в образах від Юлії Магдич, Каті Сільченко, Lake, Malva, мене могла зупинити вельмишановна пані від панчох до капелюшка у Chanel й запитати, що ж це на мені за диво. Відчуваю неймовірну гордість за це. Світ мусить знати про таланти нашої країни в багатьох сферах!

Якщо окинути поглядом вашу насичену та тріумфальну ходу світовими театрами, то які саме появи на сцені вважаєте найвизначнішими для себе?
Це стовідсотково «Ромео і Джульєтта». У мене багато знакових партій, як справжня актриса я — багатогранна. У глибині душі може прокинутися Попелюшка, а ввечері перетворююся на пристрасну Кармен. І всі ці образи гармонійно поєднуються й переплітаються між собою всередині мене. До «Джульєтти» можу віднести й партію Жізелі в однойменному балеті. Багато критиків відзначають, що сцена божевілля виходить у мене, як ні в кого іншого. Також це і робота в «Майстрі та Маргариті», і вінценосний «Спартак», де виконую партію Фрігії, і Мавка в балеті «Лісова пісня», обожнюю партію Лілеї. Я з тих акторів, які полюбляють танцювати драматичні партії, для яких важливий сенс і зміст балетного спектаклю. Так, всьому свій час. Коли тільки вступаєш на шлях прими, тобі дуже кортить станцювати і Машеньку з «Лускунчика», і Аврору зі «Сплячої красуні», і Кітрі з «Дон Кіхота». Вони прекрасні й технічно цікаві, але не несуть глибокого смислового навантаження і не вимагають проникливої акторської драматичної гри. Мені важливо, що можу бути різною, саме щиро різною. Усі ролі відчуваю й проживаю в собі.

Процитую Тома Леруа із «Чорного Лебедя» Даррена Аронофскі: «Єдина людина, яка стоїть на твоєму шляху — ти сама». Які перспективи бачите перед собою — як прима-балерина, директорка коледжу, зрештою — жінка?

Справді, найбільша перемога — над собою. Певно, людина приходить у світ, щоби навчитися себе розуміти й приймати, бути гармонійною всередині та зовні, жити щасливо. Завдань дуже-дуже багато. Усі вони переплітаються і в сценічному житті, і в адміністративній діяльності, адже вектор розвитку позначений. Якщо казати про хореографічний коледж, на вершині піраміди для мене капітальний ремонт. Планую, що за три роки повністю реконструюємо школу. Також із пріоритетів — підвищення акредитації навчального закладу, рух у бік національної академії. Хай як амбітно звучить, ми на це заслуговуємо. Фахівці, які працюють у мене в школі без звання, виховали не одну плеяду міжнародних артистів. Навесні плануємо прем’єру вистави «Країна сліпих» за оповіданням Герберта Веллса. Це коротка розповідь на сім сторінок, але ємна і смислова: багато людей вважають за краще жити в невіданні, ніж мати сміливість почути правду. Вважаю, що прочитати її має кожен. Окрім того, у планах проведення фестивалю 12-13 листопада та міжнародний конкурс імені Сержа Лифаря навесні. В ідеалі хотілося б ще кілька зайвих годин для себе коханої і дорогоцінного часу із дітьми.

Уявімо, що цей час з’явився. Де б ви хотіли опинитися просто зараз із родиною?

Нещодавно моя знайома поїхала в Кенію до бутик-готелю «Giraffe Manor», де повсюди ходять жирафи, заглядають у вікна і їдять із рук. Для мене це too much, але впевнена, що діти були б в колосальному захваті. Щось схоже відчула в Таїланді півтора року тому, коли ми поїхали в наш перший «повноцінний» медовий місяць. Зараз неважливо, що він тривав усього три дні, бо саме тоді Україна закривалася на локдаун і ми в паніці ледве-ледве повернулися додому. На все життя запам’ятаю поїздку на слонячу ферму. Попри свою охайність, я була невимовно щаслива, коли попросила щітки й ганчірки та полізла в каламутне озеро мити слонів, які до цього приймали грязьові ванни. (Сміється.) Немов перенеслася в дитинство й з’єдналася із природою. От і жирафи, думаю, додали б ще одну яскраву пригоду до скарбнички сімейних вражень.