КІЛІЙ ЮЯН: поклик предків (для Air, Megapolis, Airport magazines)

КОРІННІ НАРОДИ Й УЧАСНИКИ СПІЛЬНОТ МИСЛИВЦІВ-ЗБИРАЧІВ МОЖУТЬ ЗАПРОПОНУВАТИ СУЧАСНИМ КУЛЬТУРАМ ЧИМАЛО МУДРИХ ІДЕЙ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ

ФОТОІСТОРІЇ КІЛІЯ ЮЯНА, ЯКІ РОЗКРИВАЮТЬ ТАЄМНИЦІ ДИКОЇ ПРИРОДИ, З УПЕВНЕНІСТЮ МОЖНА НАЗВАТИ ЕПІЧНИМИ. У ЙОГО ЖИЛАХ ТЕЧЕ НАНАЙСЬКА, КИТАЙСЬКА ТА АМЕРИКАНСЬКА КРОВ. МОЖЛИВО, САМЕ ЗАВДЯКИ ДОСВІДУ ПОПЕРЕДНІХ ПОКОЛІНЬ ВІН РОЗВИНУВ БЛИСКУЧІ НАВИЧКИ ВИЖИВАННЯ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ. ЗАРАЗ ФОТОГРАФ ЖИВЕ В СІЕТЛІ, АЛЕ ПЕРЕВАЖНУ БІЛЬШІСТЬ ЧАСУ ПОДОРОЖУЄ ПРИПОЛЯРНОЮ АРКТИКОЮ. КІЛІЙ ДОСЛІДЖУЄ ВІДНОСИНИ ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ, СПРИЯЮЧИ ВІДРОДЖЕННЮ КУЛЬТУРИ КОРІННИХ НАРОДІВ СУВОРИХ РЕГІОНІВ. БУДУЄ ТРАДИЦІЙНІ КАЯКИ, СПІВПРАЦЮЄ З NATIONAL GEOGRAPHIC І ЗДОБУВАЄ НАЙВИЩІ НАГОРОДИ У СВІТІ ФОТОГРАФІЇ.

Його проєкти заворожують. Ми вирішили познайомити вас з одним із них. «Living Wild» документує будні сучасних мисливців-збирачів, які відтворюють спосіб життя людей часів палеоліту. Локацією стали мальовничі гори національного парку «Північні каскади», штат Вашингтон. За умовами проєкту Кілій знімав тільки на одну камеру, використовуючи два об’єктиви.

Учасники руху, очолюваного Лінкс Вілден, вчаться жити в дикій природі — полювати, стріляти з лука, добувати вогонь тощо. «Я знаю Лінкс приблизно 20 років. Вона народилася в Лондоні, якийсь час жила в Амстердамі, потім переїхала в пустельну місцевість на північному заході США. Оселившись у гірському лісі, стала справжньою експерткою з первісного ладу, — розповідає Кілій. —
Неймовірно захопливо спостерігати, як люди балансують між урбанізацією і глибоким зануренням у життя збирачів кам’яної доби. Тож коли ми з Лінкс говорили про її плани, створення «Living Wild» виявилося цілком очевидним кроком».

Знімаючи спроби Джессі зловити маленьку форель за допомогою гачка з кістяним наконечником на мілководді, Кілій подумав, що насправді не вірить у концепцію повернення до палеоліту. «Це ідеал Лінкс — залишити XXI століття і вести більш стійкий спосіб життя. Багато наших уявлень про доісторичні часи вигадані. Попри це, корінні народи й учасники спільнот мисливців-збирачів, які живуть за більш простими законами, можуть запропонувати сучасним культурам чимало мудрих ідей щодо покращення якості життя», — пояснює він свою позицію.

ЛЮДИ НЕЙМОВІРНО ДОБРЕ ПРИСТОСОВАНІ ДО ВИЖИВАННЯ В ДИКІЙ ПРИРОДІ. У БАГАТЬОХ АСПЕКТАХ ЗНАЧНО
КРАЩЕ, НІЖ У ПЕРЕНАСЕЛЕНИХ МІСТАХ

Серед героїв фото — зголоднілий та стомлений після тяжкої роботи Метт. Він будував укриття й вирішив перепочити на новому шарі ялинових гілок. Таке докладне відтворення застиглих миттєвостей життя людини кам’яної доби зачаровує. «Я проходив через ці процеси багато разів. Протягом десятирічної подорожі вчився виживати в умовах палеоліту. І, дійсно, мені було чого вчитися. Проєкт «Living Wild» тривав приблизно місяць. Увесь цей час група фактично жила завдяки землі, кожен почувався на 100% диким й справжнім. Продуктивність була невеликою. Прості завдання — виживання й харчування — високі планки у світі мисливців-збирачів. Крім того, група не мала накопиченої тисячоліттями мудрості, якою володіють громади корінних народів, — продовжує Кілій. — Прихильників Лінкс Вілден небагато, проте їх можна зустріти в будь-якому куточку планети. Вони практикують навички виживання за умов мінімуму зручностей у дикій місцевості, або так званий бушкрафт. Частково налаштований на розвиток такої майстерності протягом найближчих 20 років. Це невичерпне джерело ідей. Деякі, подібно Лінкс, мають уявлення про світ, у якому воліли б жити. Інші ж цікавляться археологією або просто хочуть повернутися до коріння. Але в основі прагнень кожного — пошук ідентичності. Кожен знаходить частинку, яку ототожнює з близькістю до природи, виживанням або навіть традиційним уявленням про мужність. Це складно узагальнити, тому що спільнота неймовірно різноманітна. Почуття, яке поділяють усі — любов до землі. Це нерозривний зв’язок».

Перегортаючи фотографії альбому, ловиш себе на думці, що в проєкті немає місця позингу. Повторити той чи інший процес неможливо. Перетворення кілок на несамовитий вогонь, холодні безсонні ночі, купання в гірському озері, заходи сонця, ритуальні танці в масках буйвола. Кожен із цих моментів — маленька ланка великого ланцюга під назвою «вижити в дикій природі». «Слідував за групою по п’ятах, відчував найменші коливання її настрою. У міру своїх сил мусив передбачати, що станеться, та випереджати це, — ділиться Юян. — Ідеалізм і надзвичайно важка підготовка учасників вражали. Крізь призму об’єктива хотів показати сенс цього ідеалізму в контрасті з реальністю повсякденності. Спочатку ми марнували багато часу на полювання. Пізніше перейшли на споживання рослинної їжі, риби й коників — збиральництво й риболовля вимагали менших витрат енергії. Природа ставиться до людини нейтрально. Чим більше вчуся розуміти те, як бути її гостем, грати за її правилами, тим спокійніше почуваюся. Моє життя суттєво покращується. Мене приголомшувала думка про те, наскільки люди крихкі і водночас неймовірно добре пристосовані до виживання в дикій природі. У багатьох аспектах значно краще, ніж у перенаселених містах. Це одна з причин, чому я так багато працюю з корінними народами. Кожна громада, яка ось-ось зникне, тисячі років зберігає високорозвинені шляхи розв’язання будь-яких проблем. Попри те, що люди у всьому світі стикаються з питаннями, які, здавалося б, неможливо вирішити, сподіваюся, ми зможемо побачити дивовижно різноманітний спектр інших культурних перспектив».

Кілію надзвичайно важливо почуватися потрібним. Працюючи над тим чи іншим проєктом, він долучається до всіх процесів. «Не визнаю самотність. Хочу бути частиною того, що відбувається. Потроху завойовую довіру навколишніх і роблю свій внесок у загальну справу. Завжди довгий час досліджую тему і ретельно планую експеримент.
Будь то арттерапія для молоді із оточення з високим рівнем самогубств, чи мінімалістські фотографії білого на білому, зроблені в тундрі Аляски. Будую план, а потім чекаю на корективи, які може внести реальність».