ЛЮБКО ДЕРЕШ

ПРО  ЦИФРОВУ  ГЛОБАЛІЗАЦІЮ  ТА  ФЕЙК-КУЛЬТУРУ

НАПЕРЕДОДНІ ВИХОДУ НОВОЇ КНИГИ ЛЮБКА ДЕРЕША — СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРОЗАЇКА, ЕСЕЇСТА, СЦЕНАРИСТА, ЛЕКТОРА, РОЗРОБНИКА ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ У ТВОРЧОСТІ Й ПОСЛАНЦЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ПРОЕКТУ РОЗВИТКУ ООН В УКРАЇНІ — ПОРИНАЄМО ГЛИБШЕ В ПСИХОЛОГІЮ ЙОГО ТВОРЧОСТІ.

ВАШ НОВИЙ РОМАН ПРИСВЯЧЕНИЙ ТЕМІ ФЕЙКІВ І СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА. СКЛАДНО БУЛО ПЕРЕНЕСТИ НА СТОРІНКИ КОЛОВОРОТ ПСЕВДОІНФОРМАЦІЇ, ЩО ПОСТУПОВО ПОГЛИНАЄ СВІТ?

Я вперше говорю про цю книжку — це абсолютний дебют. Вона буде називатися «Фейк». Головна тема — світ, породжений фальшивими новинами. Неможливо повністю вірити побаченому і почутому. Це впливає на стосунки між людьми, їхню довіру до держави, уряду та одне до одного. «Фейк» — історія про сучасну Україну, в якій кілька молодих людей хочуть досягти своїх невеликих цілей — визнання, успіху, любові. Один із героїв, успішний політтехнолог, задля реалізації власних амбіцій іде на cтворення масштабного політичного фейку. Врешті фантасмагорична ситуація, яку вигадали як тролінг, стає більш правдивою за саму правду і починає виносити жорстокі вердикти всім, хто до неї дотичний.

ЦІКАВИЙ ФАКТ: ВИ ЗАРЕЄСТРУВАЛИ СВІЙ INSTAGRAM-АКАУНТ ЛИШЕ ЦІЄЇ ВЕСНИ. ЯК СТАВИТЕСЬ ДО ПАВУТИНИ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ?

Для мене це дуже складне питання, тому що я абсолютно неінтернетна людина. Мені важко регулярно публікувати щось, та є речі, якими хочу ділитися зі своїми читачами. Instagram і Facebook надають різні можливості. Instagram — це більш приватна історія, особиста та комфортна. Facebook для мене —
виключно комунікаційний майданчик. Думаю, надалі буду експериментувати зі способами застосування Instagram. Спробую публікувати поезію чи мікрооповідання. Це творча лабораторія на основі моєї біографії.

Взагалі ж медіа та соціальні мережі змушують нас хотіти «здаватися», а не «бути». Редагування власних селфі, можливість публікувати тільки комфортні речі — все це створює відчуття казковості. Коли ми входимо в соціальні мережі, занурюємось у прекрасний світ, бачимо своїх знайомих виключно з найкращої сторони. Це
заворожує. Але водночас породжує в нас почуття неповноцінності. Замість того, щоб жити реальним життям і будувати себе, ми намагаємось будувати цілісний Instagram- чи Facebook-акаунт. 

І хоча Instagram дійсно надає великий поштовх у соціальній, громадській або мистецькій діяльності, ми програємо битву за життя, за свою особистість. Адже це лезо гостре з двох сторін. Ми отримуємо свободу комунікацій разом з терором краси та досконалості, якої насправді не існує. Мій товариш-культуролог свого часу влучно зауважив, що гламурні журнали та порнофільми, які культивують якийсь вигаданий світ, з реальним життям не мають нічого спільного. Ця віртуальність, в яку ми із захопленням поринаємо, небезпечна. Бо навіть зрілі люди починають вірити в неї, піддаються спокусі не відбутися в реальному житті, а мати більше лайків у соцмережах. В романі «Фейк» я говорю якраз про це. Конфлікт персонажів виникає саме через те, що вони одні в соціальних мережах, медіа і зовсім інші в реальному житті. Коли починають зближуватися, прогалина виявляється практично нездоланною.

ПРОЙШОВШИ ВСІ СВІТОВІ ПРОЦЕСИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ — ВІД ШОВКОВОГО ШЛЯХУ ТА ЕПОХИ ВЕЛИКИХ ГЕОГРАФІЧНИХ ВІДКРИТТІВ ДО ПЕРШОЇ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, ОРГАНІЗАЦІЇ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ ТА ПОЯВИ ІНТЕРНЕТУ, МИ ОПИНИЛИСЬ В ЕПІЦЕНТРІ ЦИФРОВОЇ ХВИЛІ. ЯК БАЧИТЕ РОЗВИТОК ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 4.0?

«Як нам жити разом?» — це головне питання, яке ставить перед світом глобалізація. Я не говорю про політичний та економічний аспекти. Мова йде виключно про соціальну складову. Спільноти починають тісно дотикатися одна до одної — такого не було ані в Середньовіччі, ані в епоху Відродження, ані в середині XX століття, коли географічні та соціальні бар’єри розділяли людей. Зараз кордони стерлися. Коли закінчилась економічна та політична глобалізація, настав час інтернет-глобалізації. Західні країни спробували підійти до проблем соціальної нерівності з точки зору політики ідентичності: меншини стають особливими, вимагаючи до себе виняткової уваги. Цей начебто гуманний крок, який мав би урівняти в правах усіх, призвів до виникнення ще більш складних конфліктів у всьому світі. 

Відомий політолог і філософ Френсіс Фукуяма у книжці «Ідентичність: потреба гідності та політика ресентименту» розповідає саме про ресентимент (з французької — озлобленість, бажання помсти). Щойно ми почали говорити про ідентичність, окремі економічні спільноти та політичні об’єднання почали розпадатися, формувати нові, відстоюючи свої права розвиватись вільним шляхом, часто всупереч іншим. У 2015–2016 роках в усьому світі здійнялась хвиля націоналізму. Держави, які входили до Європейського Союзу, почали активно говорити про національну гідність і бажання повернути собі свою країну. Я боюся, що це не пошук консенсусу, тому що з точки зору еволюції це величезний крок назад.

Ми начебто вже почали жити разом, вже прийшли до якихось нових спільних правил, коли раптом стали свідками глобального руху назад. Ця тенденція стосується і США, і Великої Британії, і Азії. Головне в глобалізації — навчитися жити мирно разом, визнаючи усі відмінності одне одного та не забороняючи їх. Яскравий приклад в ЄС — Франція. Це демократична країна. Але коли у ній з’явилося багато емігрантів з мусульманських країн, французи почали забороняти носіння одягу з релігійними ознаками. Навіть в католицькі школи священники вже не можуть приходити в рясах. Мені здається, що в цьому є якась
пастка. Що це не зовсім правильний підхід. Ми пропустили якусь важливу ланку в розумінні того, як маємо жити разом.

«Як нам жити разом?» — це головне питання, яке ставить перед світом гло-
балізація.

ВАМ ЗАВЖДИ БУВ БЛИЗЬКИЙ ФАТАЛІЗМ. НАСКІЛЬКИ ЗАРАЗ ЦЕ ТВЕРДЖЕННЯ АКТУАЛЬНЕ? ОСТЕРІГАЄТЕСЯ ЧОГОСЬ?

Гадаю, великою мірою ми заручники своєї природи. Людині складно бути за межами того, якою вона є. Я схильний вважати, що світ керується не тільки своїми внутрішніми процесами, а й вищою волею. Як релігійна людина, вважаю, що він має якесь вище призначення. Боятися не бачу жодних підстав: все станеться, як станеться. Мені залишається якнайкраще зіграти свою роль, найліпше зробити те, для чого я створений. Це трохи з філософії Григорія Сковороди, який казав, що природі людини притаманна сродна праця. Просто слідуючи своїй природі, своєму покликанню, будеш щасливим сам і зробиш щасливими людей навколо. Роби що маєш, і буде як буде.

ЧИ ВСІ ЗАСОБИ ХОРОШІ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ СВОЇХ ЦІЛЕЙ? У ВАС Є ТАБУ?

Шлях до цілі має бути чистим. Для мене значно важливіший процес, а не саме
досягнення. Зрозуміло, я амбітний, тому мені важливо бути переможцем. Але якщо занадто концентруюсь на досягненні чи недосягненні мети, це вганяє мене в якусь прострацію. Якщо досягаю мети, виникає питання «Що далі?», якщо не досягаю, думаю «Як же ж так?!» (Сміється.) Тому вчуся бути більш зануреним у процес, слідкувати за власною досконалістю в цьому процесі. Відстежую, чи не спричинив комусь біль, чи не зрадив своїх цінностей і своєї цілісності. Дуже важливо не втратити себе, коли рухаєшся до мети.

СЛОВА ДЛЯ ВАС МАЮТЬ ОСОБЛИВИЙ ЗМІСТ. ЧИ ЗГОДНІ З ТИМ, ЩО «У КОЖНОГО СВОЯ ПРАВДА»
АБО ВСЕ Ж «СЛОВО — НЕ ГОРОБЕЦЬ»?

Хотілося б, звичайно, жити за лицарських часів, в умовах, коли сказав слово — маєш його виконати, хоч розбийся. Зараз вже все не так і люди вже не ті. Та я намагаюся максимально відповідати за свої слова. Безглуздо очікувати це від інших, які виростали далеко не на лицарських романах. Втім, мені здається, що культура шляхетності — дуже гарна річ. За те, що говориш, відповідаєш собою, своєю честю і кар’єрою. Я змушений розуміти це, бо часто ті слова, які пишу в книжках, люди розуміють досить по-різному, надають їм протилежних значень. Буває, що мене звинувачують у тому, що я не говорив. Звичайно, письменник має бути дуже обережним з тим, що і як він пише. Я намагаюсь добирати слова та економно ними користуватися.

Можливо, я дійсно народжений писати легкі, популярні книги про важливі речі, провокуючи крізь веселощі та розваги?

ЩО ВАМ БЛИЖЧЕ — ЛІТЕРАТУРНИМИ ТВОРАМИ ЗАСПОКОЇТИ АБО ВИКЛИКАТИ БУРЮ ЕМОЦІЙ?

Працюючи над романом «Фейк», зрозумів, що мені вже давно бракувало іронії та гумору в тому, що пишу. Наприклад, в свої перші книжки — «Поклоніння ящірці» та «Культ» — я вплітав багато грубуватого, але життєвого гумору. Коли ти підліток, який щойно закінчив школу, всі ці жарти здаються вершиною дотепності. Вони дають відчуття, що ти живий і вільний, що все ще попереду. Працюючи над романом, мені хотілося повернутись якраз до такого способу висловлювання. Я начебто говорю про серйозні речі, про культуру
постправди, про те, як ми втрачаємо одне одного, але намагаюсь робити це з гумором, великою долею абсурду та трохи гомеричним сміхом. Тому що такий підхід мені самому дає відчуття полегшення. Можливо, я дійсно народжений писати легкі, популярні книги про важливі речі, провокуючи крізь веселощі та розваги?

ТРАДИЦІЇ ЯКОЇ КУЛЬТУРИ ВАМ ІМПОНУЮТЬ НАЙБІЛЬШЕ?

Ближчим для мене залишається дух Сходу. Водночас дуже шаную Захід. Це порядок, раціоналізм і матеріальний комфорт. Але, якщо говорити саме про серце, східні культури значно тепліші. Я не тільки жив у Єгипті, а й відвідував Калмикію, Казахстан і Киргизстан. Цей Схід менш романтичний. Там немає якогось особливого флеру, але відкритість тих людей мені дуже імпонує. Хоч я залишаюсь більш західним, на Сході намагаюсь вчитися людяності. Україна по-своєму досконала. Вона розташована не просто в центрі Європи. Вона розташована між двох цивілізацій — це перебування на межі дарує незрівнянний досвід. З одного боку, ти член обох цивілізацій, з іншого — перебуваєш поміж і постійно відчуваєш якусь недовершеність. Мені це відчуття дуже близьке, тому що воно дозволяє вибирати той внутрішній шлях, який ще не був пройдений до мене. Вибирати ту культуру, ту цивілізацію, яка ближча. Сьогоднішня Україна надає мені можливість максимального пошуку. Вона поєднує найкращі здобутки Заходу з теплими стосунками Сходу.

ЗГАДУЮЧИ КАСТАНЕДУ: «ЗНАЧИТЬ, ВЕСЬ СЕНС В ДОРОЗІ. ЯКЩО ЙДЕШ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ, ЦЕ ТВОЯ ДОРОГА. ЯКЩО ТОБІ ПОГАНО, В БУДЬ-ЯКИЙ МОМЕНТ МОЖЕШ ЗІЙТИ З НЕЇ, ЯК БИ ДАЛЕКО НЕ ЗАЙШОВ». ЩО МОЖЕ ЗМУСИТИ ВАС ЗІЙТИ З ДОРОГИ?

Кастанеда говорить більше не про задоволення, а про те, що шлях повинен мати серце. Серце, яке є в шляхові, дає відчуття бездоганності самого шляху. Тобто задоволення не може бути орієнтиром. Воно
здатне повести зовсім не тими шляхами. Коли на першому місці серце, відповідальність, тоді щастя приходить саме собою. Задоволення — не мета, а лише побічний ефект правильного шляху. В моєму житті
був як мінімум один сильний поворотний момент — коли я поїхав на рік у Єгипет. Він був потрібен, щоб переосмислити те, куди і як рухаюсь. Шлях, яким я йшов до Єгипту, умовно назвав шляхом Свободи. Шлях, на який я став потім, природно виріс із нього. Його можна було б назвати шляхом Любові. Любов існує тільки там, де є Свобода. Мені потрібно було пройти спершу шлях, пов’язаний із здобуттям Свободи — внутрішньої і зовнішньої. Свободи в стосунках з людьми. Свободи перед своїм минулим і майбутнім. Це відкрило можливість для любові.

Любов починаєш розуміти, коли готовий робити щось для іншої людини, готовий прийняти її такою, якою вона є, робити не те, що сам хочеш, а те, що принесе радість їй. Інакше кажучи, любов — це наука служіння іншому. Коли я це виявив, зрозумів, що можу жити для інших людей. Це стало для мене принциповим відкриттям: виявляється, здобуваю значно більшу цілісність, коли живу для світу. Як не дивно, це дало мені ще більшу Свободу і однозначно ще більше відчуття щастя.

ЯК СТАВИТЕСЯ ДО ВНУТРІШНЬОГО ІЛЮСТРУВАННЯ КНИГ?

Зараз ця традиція практично відійшла. Коли ми бачимо якісь подарункові видання, як правило, йдеться про авангардну подачу ілюстрації. Яскравий приклад того, як може існувати внутрішня ілюстрація, — українські переклади «Гамлета», «Ромео і Джульєтти» і «Тараса Бульби», які виходили у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Мені здається, сьогодні ілюстрація більше стосується класики. Це дух високого старого стилю —
з хорошим друком і хорошою поліграфією. Сучасна белетристика, бестселери — інший носій. В мене був експеримент із романом «Спустошення». Ілюстратор зробив малюнки до трьох достатньо об’ємних частин книги, які гарно її доповнили. Але це не є принциповим для сприйняття. Втім, якби мені запропонували погратися з ілюстрацією, не відмовився б.

ЕЛЕКТРОННА КНИГА — ВАШ ФОРМАТ?

Моє замилування друкованою книгою якось відійшло. Можливо, тому що я почав читати менше художньої літератури, а більше науково-популярної. Купую багато електронних книжок і зі здивуванням розумію, що мені це абсолютно комфортно. Зникло упередження, яке існувало раніше. Але деяких книг з духовної літератури, до яких я повертаюся, все ж важливо торкатись фізично.

ЩО ДЛЯ ВАС ПЕРШОЧЕРГОВО У ПРОЦЕСІ ТВОРЧОСТІ?

Мабуть, люди та близькість природи. Через роботу я багато подорожую, але ніколи не ставлю собі за мету залишатися довго в тому чи іншому місці. Просто довіряю долі. Розумію, що вона мене веде. Я пробую творити в тих місцях, де зупиняюся. Якщо виходить — чудово, якщо ні — їду далі. Недавно мене здивував Харків — там вдалося увійти в робочий режим і написати велику частину роману «Фейк». Та загалом для письменника важливе відчуття стабільності. Відчуття того, що можеш творити не під час мандрів, а спокійно сидячи у невибагливій обстановці.