МАРИНА КАРПІЙ: «Від мрії до мрії»

Для: групи глянцевих видань MEGAPOLIS

Фото: Костянтин Захарій

Філософ і письменник Джордж Сантаяна говорив: «Сім’я — один із шедеврів природи». Коли дивишся на пару фоточарівниці Марини Карпій та фронтмена «Мґзавребі» Ґіґі Дедаламазішвілі, на їхніх дітей, розпливаєшся в усмішці. Щирість, кохання й тепло, які вони плекають щодня в родинному житті, не можуть не надихати.

Наш zoom call Львів-Тбілісі з Мариною склався на одному диханні. Говорили про Україну та Грузію, лейтмотив фототурів «Photo Tour Karpiy», дитинство, виховання малюків, фотографію та дива. Результат нашої бесіди ви вже можете шукати на сторінках січневих номерів MEGAPOLIS і тут.

Ви не раз зазначали, що жити на дві країни, в Україні та Грузії — це, імовірніше, джекпот. У чому їхня головна несхожість?

Це кардинально різні життя зі своїми режимами. В Україні маю насичений знімальний графік, у Грузії відпочиваю, їм хінкалі, відводжу дітей у садочок і вигадую собі завдання на кшталт купити букет евкаліпту чи нові свічки на обідній стіл. Тут розміреніше життя. Багато свят і вихідних — то День Георгія, то День Варвари, то День Ніно. Що не день, то свято! Грузини взагалі люблять відпочивати. А ось затори можна порівняти з київськими. Хіба що тут відстані коротші.

Чи будуєте довгострокові плани?

Живемо сьогоденням. Якщо в Ґіґі ще можна помітити хист до тайм-менеджменту, у мене його точно немає. Я спонтанна ледарка. Практикуємо такий підхід: живемо від мрії до мрії. Коли народилася Лізі, мали завдання — переїхати в нову квартиру (у якій нині мешкаємо). Отже, усі життєві етапи й досягнення пов’язані з житлом. Минає п’ять років — і ми знову переїжджаємо. Зараз Нікуші три, а коли йому виповнився рік, зрозуміли, що в цій оселі не помістимося. Тому вирішили купити квартиру з більшою площею та величезною терасою. Сподіваюся, в ній з Ґіґі й постаріємо — уже сита донесхочу ремонтами та переїздами. Потім, мабуть, мрія візуалізується в невеличкій мальовничій дачі десь у Кахетії. А далі — уперед до нового етапу. Намагаємося мріяти чітко й конкретно.

А наскільки глобальні цілі в кар’єрі?

Хочу зізнатися, що мені починає набридати трудова діяльність фотографині. Коли з’явився проєкт «Photo Tour Karpiy», коли зрозуміла, що можна гармонійно поєднувати роботу з подорожами, а дорогою реалізовувати мрії про фотомистецтво, щось зрезонувало. Коли після такої насиченої поїздки йдеш у студію робити цікаву, але чергову фотосесію, коли за останні 15 років знімаєш один і той самий формат, щось мало кольнути. Тому наступна ціль — організовувати фототури. Не тільки в Грузії та Україні, а максимально розширювати горизонти по всьому світу. Мрію про Португалію.

Якщо поєднаю пізнання світу з «Photo Tour Karpiy», це буде стовідсотковий джекпот. Це певна хитрість — назвати тури моїм прізвищем, щоби їх ні з чим не можна було переплутати. Одразу зрозуміло, що це особистісний проєкт зі своєю філософією. Фотоподорожей багато, але я зарядила концепцію унікальною механікою. Ґіґі мріє, щоби закінчилася пандемія. Він пережив серйозну трансформацію: було боляче усвідомлювати, що не можеш бути корисним і робити свою справу.

«Коли з’явився проєкт “Photo Tour Karpiy”, коли зрозуміла, що можна гармонійно поєднувати роботу з подорожами, а дорогою реалізовувати мрії про фотомистецтво, щось зрезонувало»

У творчих людей слово «побут» часто обростає поетичністю. Поділіться вашими українсько-грузинськими традиціями.

Найособливіша традиція — річниця весілля. Щороку 20 жовтня влаштовуємо фоторекурсію. Робимо світлину на тлі кафедрального Собору Светіцховелі з таким самим надрукованим портретом минулого року. Своєрідна фотоматрьошка, яку з року в рік доповнюємо новим знімком. Після одруження побачила таку фотосерію китаянки із сином. Була неймовірно вражена — захотілося створити щось подібне. За дев’ять років жодного разу не пропустили знімання. Якось прилетіла додому пізно вночі, але однаково поїхали фотографуватися.

До цієї затії всією душею прикипіли й діти. Лізі вже чекає на річницю й розуміє, для чого робимо це. Навіть вносить свої коригування в позування. Але найголовніше, ідея надихає й заряджає інших. Ґіґі завжди каже, що сім’я починається із двох людей. Щаслива родина — необов’язково двоє дітлахів (бажано хлопчик і дівчинка), добродушний лабрадор, власноруч посаджене дерево й великий будинок. Для когось щастя — в іншому. Бути вдвох, мандрувати світом, не прив’язуючись до певного місця. Усі вільні мати своє уявлення про щасливу сім’ю.

У чому чоловік — абсолютний взірець для вас?

Його найсильніші сторони — нескінченна доброта, щирість і глибина. Відчуваю до Ґіґі безумовне кохання, хоча, кажуть, у партнерстві це неможливо. Люблю його і коли він у доброму гуморі, і коли запальний. Так притерлися одне до одного, що стали єдиним цілим. Навіть на відстані відчуваю його стан, настрій та переживання. Люблю його за все.

Не можу не торкнутися музики. Який саундтрек ваших стосунків?

О, це можуть бути пісні Coldplay, мого улюбленого гурту. Завдяки йому ми буквально зспівалися 2010 року. Саме їх Ґіґі грав на нашій першій зустрічі — відчула тоді хвилю скаженої енергії. Коли почали зустрічатися, він запитав про мої улюблені вірші. Назвала «Всё равно я приду» Едуарда Асадова. Одразу почала читати його Ґіґі в скайпі, а він — перебирати струни на гітарі, пропонуючи написати музику: «Це буде твоя personal song». (Усміхається.) Так і сталося. Тепер ця пісня («Если я» — прим. ред.) — в альбомі. Вона відбиває все те, що відчуваю до чоловіка, — ніщо й ніхто не може завадити бути з ним. Композиція була символічною для нашої пари, коли між нами була відстань, різниця менталітетів і культур. Сьогодні більш ніж упевнена: ніщо не здатне зруйнувати наші сильні почуття.

«Найособливіша традиція — річниця весілля. Щороку 20 жовтня влаштовуємо фоторекурсію»

Ви давно розвінчали для себе міфи про Грузію. Який портрет сучасних грузинів?

Сім’я — на першому місці. Але водночас почуваєшся вільною. Коли познайомилися, Ґіґі знав, що я не люблю готувати, але не намагався підштовхнути до цього або перевиховати. Кожен і кожна має право займатися тим, що любить. Головне — давати одне одному свободу, приймати одне одного. Я дуже творча особистість. Не можу бути 24 години з дітьми. Щоби бути щасливою, мені потрібно подорожувати, проводити час наодинці з чоловіком та обертатися в різних колах соціуму. Наразі немає нічого, що хотіла б робити, але не могла б. Немає жодних рамок, які сковують.

Ґіґі, наприклад, чудово доглядає за малечею, коли лечу в інше місто. Зважаючи на те, що в Грузії патріархат, жінку можуть вкрасти. Але скільки живу в цій країні, таке не траплялося. Та й жінка може дати відсіч! Ми провели експеримент: я назвала 10 своїх українських подруг, Ґіґі — 10 своїх друзів у Грузії. У його списку батьки 7 друзів живуть разом, у моєму — батьки 7 подруг розлучені. Це про щось говорить. У Грузії дійсно культ сім’ї, тут дбайливо ставляться до матерів. Звісно, сваряться — так, що лунає на всю округу. Але миряться, знаходять спільну мову й порозуміння.

Який лейтмотив фототурів вашого проєкту?

Люди. Справді не знаю, чому так щастить на чудових клієнтів і клієнток. Така доля. Немає жодних критеріїв добору й кастингу — потрапити в проєкт може будь-хто. 30 охочих оплатили фототур (а це відбувається протягом 2 годин) — стартуємо. За 3 дні група стає суперблизькою. В останній день усі плачуть, бо не хочуть розлучатися. Це дійсно магія. Люди притягують подібних до себе, отже, щось у мені є. (Усміхається.) Мене переповнюють емоції, які вдалося пережити разом із ними. А емоціями обов’язково хочеться ділитися. «Photo Tour Karpiy» — не просто освітній проєкт. Це подорож зі змістом, що єднає. Можете нічого не знати про фотоапарат, знімати на телефон — у фототур їдете насамперед за відчуттями.

Фотографія — інструмент, за допомогою якого можете передавати їх і забирати із собою на все життя. Багато хто дивується, як нам вдається зробити в межах проєкту, наприклад, неможливу виставку в Оперному театрі. Але завдяки глибокому бажанню щоразу відбувається магія й реалізовуються найшаленіші ідеї. Любимо дивувати — не розкриваємо одразу всі карти. У турі «Бессарабія» втілила в життя знімання, про яке мріяла цілий рік. Дівчина в пальті під пісню Земфіри ходить пустельним пляжем вздовж моря й піщаних скель у світлі прожекторів. Ідея здавалася складною й витратною, але я настільки чітко уявляла її у голові, що розплакалася, коли побачила все на власні очі. Це мій наркотик.

«У турі “Бессарабія” втілила в життя знімання, про яке мріяла цілий рік. Дівчина в пальті під пісню Земфіри ходить пустельним пляжем вздовж моря й піщаних скель у світлі прожекторів»

Цей тур був для вас особливим: назвали його триб’ютом до свого дитинства. Що вдалося перенести з тих безтурботних часів у доросле життя?

Тоді теж була вільною птахою. Батьки виховували мене в достатку. Маючи за плечима таке дитинство, хотіла вирости та вміти досягати подібного рівня життя самотужки. Завжди мала стимул і до навчання, і до заробляння грошей. Отримувати те, що хочеш, здорово. Але був і переломний момент, коли батьки розлучилися і вся багата казка закінчилася. У 16 років це був класний збій — цілком усвідомлено поставила за мету зробити все, щоби жити, як раніше, завдяки власним зусиллям.

З нашими дітьми використовую такий самий підхід. Якщо вони розуміють, що можуть мати все, що хочуть, у дорослому житті так чи інакше прагнутимуть цієї планки. Вдячна батькам, що свого часу вони підняли її до потрібного рівня. З 12 років подорожувала з групами, їздила до Лондона зі школою англійської мови, постійно була в русі. У 14 ходила на дискотеки з мамою, як із подругою. У 18 вже не цікавилася цим — працювала й забезпечувала родину. У тому, якою я є сьогодні, — величезний внесок батьків.

Як можете описати свій фотографічний погляд?

Максимально фокусуюся на емоційній частині фотографії. Люблю ламати переконання і стереотипи. Від фотошопу давно відмовилася. Радію, що люди, розглядаючи знімки, кайфують від себе. У цьому відштовхуюся від свого самосприйняття. Важливий не одяг, а настрій тих, кого фотографую. Як вони ставляться одне до одного, якщо це лавсторі. Хочу

побачити красу почуттів. Якось мені сказали, що в людей на моїх світлинах часто заплющені очі. Коли почала заради інтересу відстежувати це, зрозуміла: на 70% знімків так і є. Заплющені очі свідчать про особливий стан. Ви максимально розслаблені, проживаєте особливі емоції, про щось думаєте та мрієте. За час знімань знайшла підхід до понад 1000 клієнтів і клієнток. Найкраща нагорода — чути, що мені вдалося закохати людину в себе після фотосесії. Часом навіть думаю вивчитися на психолога, щоб об’єднати ці суміжні сфери та професійно робити психологічні портрети.

Фотографів називають чарівниками — вони запам’ятовують емоції, які розчиняються у вічності. А що б ви попросили в чарівника?

Щоби наше з Ґіґі кохання тривало вічність. Усі інші бажання здійсню сама. (Сміється.) З його появою почуваюся живою та справжньою. Це ріст моєї душі. Адже те, що відчуваю до чоловіка, породжує все інше — любов до дітей, бажання прокидатися, працювати, творити, будувати новий дім. Кохання до цієї людини — мій щосекундний двигун.