Птаха Фенікс Леся Патока для The Air by KBP, Megapolis, Air magazines

ПТАХА ФЕНІКС ЛЕСЯ ПАТОКА

Текст: Юлія Козда

Для: THE AIR BY KBP

Як кажуть у старих повір’ях, земля, як і птаха Фенікс, згорає восени жовто-багряним листям, щоби навесні знову відродитися молодістю зелені. Наша героїня — українська художниця з костюмів, дизайнерка та стилістка Леся Патока розпустила команду «Patoka Studio», відновилася і вирішила крокувати зі свою майстернею «Patoka» сольно — ще яскравіше й амбітніше.

Як часто виникає необхідність поставити життя на паузу?

Напевно, як у всіх творчих людей — періодично. Добре, якщо це трапляється раз на пів року. Але у мене це буває не сезонно, а внаслідок великої кількості проєктів, вигорання або простого знесилення. Щоби щось створювати, потрібно зупинитися, у моєму випадку — обнулитися. Ідеальним прикладом тут буде метафоричне порівняння із птахою Фенікс, здатною спопелити себе й потім повстати з попелу. Я можу сама себе доводити до стану золи й сама себе з тієї золи підіймати. Це залежить від кількості навантажень, безсонних ночей та неймовірної відповідальності, яка лежить на мені в цей момент.

Паризький модельєр Поль Пуаре одного разу сказав: «Жіночий рух бореться за свободу, я ж даю жінкам свободу руху». Що транслюєте через свої костюми?

Дуже широке запитання. Можу точно сказати, що я не та людина, яка рухається в одному напрямку. Усі мої клієнти та проєкти різнопланові, мають окремі завдання й цілі. Тож маю адаптуватися і виконати все круто. Наприклад, з ONUKA почали розвивати задум із мінімалізму, лаконічних форм і обмеженої кількості кольорів. Інтегрували туди українську етніку, але зробили це смачно й актуально. Через цю взаємодію хочу донести відчуття прекрасного, те, як може виглядати сучасна Україна без класичного розуміння вишиванки, шароварів і віночка з маків та соняшнику.

Якщо казати про відео «ZENIT», це не про стале і зрозуміле. Я транслюю новий погляд на українську етніку, міксую її з африканськими мотивами, із моєю улюбленою азійською тематикою. У ньому дужерізні герої, але усюди простежуються українські елементи. Відчуваєш, що це насправді етно. Мурашки біжать по тілу, і тут вже не можна казати «шароварщина». Це ідеальний баланс сучасного й етнічного.

Давно співпрацюю з Гаріком Корогодським, і це вже інший бік моєї творчості. Тут шию рожеві шуби, фантастичні футболки в єдиному екземплярі з об’ємними портретами, які поєднані в древо сім’ї, бо Гарік — фанат тактильності. Усе, що створюємо для нього, має 3Д-ефект. Наприклад, наші витвори з фантастичними вишивками чи оголеними жінками, коси яких можна переплітати, вигадуючи щось
нове. Головне, що хочу донести через Гаріка, — вік ніколи не є показником свободи. Можеш бути вільним будь-коли. Але ця внутрішня свобода, на жаль, притаманна дуже маленькій кількості людей.

Чи маєте у своїй творчості етичні норми, які ніколи не порушите?

Так, безумовно. Є безліч речей, на які не можу погодитися, незалежно від того, скільки грошей пропонують. Ці установки — найцінніше, що маю всередині. Щоби творити, мусиш бути трішки «голодним художником». Коли настає момент стовідсоткової стабільності, припиняєш творити. Народжувати щось нове й амбітне, не йти на поводі в суспільства, а крокувати за власними переконаннями можуть лише ті, які готові ризикнути й не бояться втратити все.

Якщо проєкт не лежить до душі, 90 відсотків ймовірності, що відмовлюся від нього. Ніколи не буду робити вульгарні речі. Те, що може осквернити мою країну, бо для мене це святе. Ратую за розвиток етнічності та ДНК України. Дуже хочеться, щоби молоді люди ідентифікували себе як українці та пишалися цим.

Кліп «ZENIT» by ONUKA. Стиль: Леся Патока

Відео «ZENIT» — не про стале і зрозуміле. Я транслюю новий погляд на українську етніку, міксую її з африканськими мотивами, із моєю улюбленою азійською тематикою. Це ідеальний баланс сучасного й етнічного

 

Чи вважаєте себе реформаторкою та бунтаркою?

Це чудове питання, тому що саме такою я себе і відчуваю. Маю палкий характер і, на жаль, не дуже гарну рису — впадаю в крайнощі. Це мій бич, як більшості творчих людей. Але в цьому і моя сила. Створюю все на 100 відсотків і досить часто страждаю від цього. Можу віддати свій гонорар, щоби зробити щось ще крутіше і якісніше, вразивши замовників. (Сміється.) Навряд чи буду думати, що мені нема що їсти — настільки захоплюся проєктом. Легко розлучаюся з якимись речами. Готова йти на ризики, адже творчість і всі переломні моменти вчиняються тільки сміливими. Їх не бентежить те, що скажуть навколишні. Маєш завжди йти ва-банк і бути готовим до того, що їм можуть не сподобатися твої задуми. 

Часто мої роботи стають цінними для оточення та усвідомлюються ним через певний час. У моїй творчості є приклади, коли була облаяна хейтерами. Мені неодноразово обіцяли повідрізати руки за те, що працюю з українськими елементами, міксуючи їх достатньо сміливо й сучасно. Так, було важко від такої реакції — я теж людина і можу впасти в депресію від злості та гніву, що панують навколо. У сучасному світі найголовніше — викликати емоцію. Бо люди трішечки зажралися, їм лінь поставити зайвий лайк і щось прокоментувати. Коли своєю творчістю можеш резонувати — у позитивному чи негативному сенсі — це вже перемога.

Тому, так, можу назвати себе бунтаркою. А після проєкту «Маска» — ще й людиною, яка вміє створювати й приборкувати драконів, фантастичних чорних левів, яких ніхто не бачив, неймовірних мольфарів, у яких вірять інші, думаючи, що саме так вони й виглядають. Насправді ж це мольфар із моїх снів, з усіх матеріалів, які знайшли по всьому світу та зміксували воєдино. Це справжній виклик — показати, як це може бути.

 

Під час виготовлення костюма Носорога для шоу «Маска» використали матеріал, що на 90% складається із вторинної сировини. Чи важко на таких масштабних проєктах творити сталий арт?

Реалізація цього костюма — ще один приклад того, що я якоюсь мірою вважаю себе реформаторкою. Це популярний тренд, який закликає до свідомості. Планета і людство перевантажені. Попри те, що працюю зі світами арту, моди й великою кількістю сировини, можу з упевненістю сказати: нам не потрібна така купа ганчір’я щосезону. Імениті дизайнери та стилісти повторюють, що гардероб має бути сформований із базових речей, які можна доповнювати трендовими аксесуарами й елементами. Було прикро, що Україна відстає від світових тенденцій. Тому знову вирішила ризикнути. Звичайно, сама собі ускладнила життя, запропонувавши цей хід. Дуже вдячна керівництву каналу за те, що воно пішло назустріч і ми змогли створити такий сучасний проєкт.

 

Деякі почуваються незатишно, говорячи про себе відкрито. Чи потрібно освоювати мистецтво камуфляжу? Чи опанували його?

Здається, нині (зважаючи на умови пандемії) живемо соцмережами більше, ніж реальним життям. Це велика проблема. Можна бути ким завгодно в інстаграмі чи тік-тоці, але в якийсь момент реальність настигне — треба буде вийти за кордони мобільного телефона. Коли тебе не можуть ідентифікувати на реальній зустрічі — це вже страшно. Якщо ж казати про публічну людину, яка бажає не бути впізнаною на прогулянці місцевою барахолкою, камуфляж дійсно рятує. Маю особисті сфери, до яких не залучаю багато людей. Однак я досить відкрита і не вдаю із себе персону, якою не є у звичайному житті.

Проєкт «Маска»

Реалізація цього костюма — ще один приклад того, що я якоюсь мірою вважаю себе реформаторкою.

Що вас особливо надихає?

Мене надихають безліч талановитих митців: архітектори, дизайнери, актори. Стежу за світовими тенденціями. Дивлюся на цих людей із великим захопленням: вони мають величезний досвід і можливість навчатися у своїх країнах. Переймаю цей досвід, тому що, на жаль, в Україні немає місць для навчання за спеціальністю «художник із костюмів». Наші освітні заклади в цих профільних напрямах дуже слабкі.

Серед світових діячів виділю мого улюбленого режисера Веса Андерсона, що знімає в абсолютно унікальній естетиці, яку сам і вигадав. Це найвищий пілотаж, коли всі країни намагаються створити щось на кшталт «Готелю “Ґранд Будапешт”». Витвір мистецтва в кіноіндустрії — встановлення трендів для інших сфер. Для мене він геній. Людина, яка вміло комбінує костюми, реквізит, найменші деталі (я фанатка таких дрібничок) з повним бекґраундом. Напевно, це найвдаліший зв’язок між усіма спеціалістами кінопроцесу: коли на виході можна насолоджуватися кожним кадром. З превеликим задоволенням долучилася б до співпраці над будь-якою його роботою навіть як помічниця помічника костюмера. (Усміхається.)

 

Чи хочете потрапити в Голлівуд, зробити собі там ім’я?

Ні. Тому що я вірю в Україну. Вірю в те, що маю можливості, ресурси й сили підіймати культуру в нашій країні, що набагато більше потрібна тут, ніж у Голлівуді. Для мене він завжди буде чужим. Так, Голлівуд — мрії та рожеві окуляри, але, приїжджаючи туди із метою стати зіркою, мусиш пам’ятати: ти не народився там, це інша культура та інший менталітет. Це конкуренція серед своїх та іноземців. І навряд чи зможеш витримати на повну конкуренцію з місцевими. Але мрію потрапити до Центрального коледжу мистецтва та дизайну імені Святого Мартіна в Лондоні й здобути там другу освіту. Вважаю, що мій вік — не перешкода для такої цілі. І досі не втрачаю надії. Повернувшись, зможу створювати ще більш неймовірні речі, адже це найсильніше місце у світі у своїй галузі.

 

А як щодо «Met Gala»? Яка тема запам’яталася найбільше?

Це приклад ідеального масштабного заходу, що дає можливість вигуляти найкутюрніші наряди видатних дизайнерів, які не завжди можна вдягнути на сцену. Звичайно, з величезним задоволенням слідкую за цією розкішною подією. Ба більше, наводжу її як приклад, коли українські зірки роблять тематичні вечірки. Млію від того, як світові знаменитості органічно перевтілюються в той чи інший образ. Це культура, якої нам треба повчитися. Йдеш на захід із дрес-кодом «блек тай» — маєш одягнути смокінг або вечірню сукню та слідувати цим мінімальним правилам гри.

Мені б дуже хотілося, щоби в нас було якомога більше івентів, на яких можна було б розслабитися, поекспериментувати й перевтілитися на когось іншого. Як це круто, коли блондинка на один вечір має змогу стати брюнеткою чи взаалі вигадати щось у стилістиці «Божевільного Макса»! «Met Gala» — неймовірний рівень світового перфомансу й арту. Мені запам’ятався захід 2018-го з темою «Мода та релігія», на якому кожен гість міг продемонструвати свій погляд на цей взаємозв’язок.

Можу назвати себе бунтаркою. А після проєкту «Маска» — ще й людиною, яка вміє створювати й приборкувати драконів, фантастичних чорних левів, неймовірних мольфарів, у яких вірять інші

 

Як часто берете участь у костюмованих вечірках?

Тут я, що називається, швець без чобіт. Завжди допомагаю підібрати образи клієнтам, гостям чи друзям, а коли настає та сама новорічна ніч чи Гелловін, у мене не вистачає сил робити щось для себе. Звичайно, коли маю змогу (мушу зізнатися, досить рідко), залюбки відвідую тематичні вечірки. Завжди маю бажання наряджатися, сипати на себе блискітки та приміряти образи, у яких мене не впізнають. Проте інколи затьмарюю всіх присутніх своєю зовнішністю, стає досить незручно. Тоді починаю потроху знімати із себе різні частини реквізиту, щоби бути менш яскравою й масштабною.

 

Як ставитеся до філософії експерименту «Burning Man»?

Це моя любов № 1. На другому місці — «Met Gala». Далі крокують окремі фільми, вистави та дизайнери. Саме образами гостей «Burning Man» надихаюсь у пінтересті. Це геть інший світ, інша філософія та інші люди, абсолютно вільні всередині. Ніколи не була на цьому фестивалі. Це моя мрія поруч із навчанням у Лондоні — не знаю навіть, яка сильніша. До пандемії щороку створювали фантастичні костюми та головні убори для гостей фесту.

Якось клієнтка поїхала на «Burning Man» із трьома валізами, одна з яких важила 36 кілограмів — і це були лише наші костюми й прикраси. Завжди із заздрістю займаюся такими зборами, розумію, який кайф очікує учасників події. Коли опинюся там, напевно, буду постійно фотографувати всіх навкруги й публікувати безліч сторіз. Пообіцяла собі не лінуватися, зробити усілякі екстравагантні мейки, повезти силу-силенну костюмів. Навіть пообіцяла, що потраплю у фотокамери світових фотографів, щоби весь світ дізнався: в Україні теж здатні створювати неймовірні референси. Але спочатку збожеволію від передчуття цілого тижня абсолютного відриву.

 

Чи хотіли б зробити щось подібне в Україні?

Минулого літа ми з подружками поїхали в коротку подорож мальовничими місцями України. Мали їхати в Херсонську область на рожеві озера, і я вмовила їх заїхати на Олешківські піски — це єдина пустеля в країні. Взяла із собою прикраси з нашого сервісу оренди головних уборів «Nagolovy», щоби пофотографуватися. Побачивши результат цього шаленого експірієнсу серед пустелі на розпеченому сонці, усі подумали, що це були професійні моделі — так круто й органічно все вийшло.

Отримала величезну кількість відгуків про те, що в Україні теж можливий «Burning Man», бо в Україні є я. (Усміхається.) Усе стало настільки серйозно, що мені почали писати з пропозиціями фінансової підтримки такої феєричної події. Це дуже цікаво, і я не покидаю цю ідею. Можливо, колись зробимо локальний «Burning Man»!

 

Наразі маєте амбітну мету — реалізувати великий етнічний проєкт, покликаний вдихнути нове життя в українські традиції. Розкажіть, як просувається робота.

Так, це ще одна моя заповітна мрія. Щоби втілити її, маю власні ресурси, неймовірні амбіції та бажання, а найголовніше — суперсилу: зі мною погодилися співпрацювати надвеликі професіонали з різних сфер.Вони зголосилися йти пліч-о-пліч навіть з огляду на факт, що наразі не маємо фінансування. Ці люди — найкрутіші етнографи, режисери, оператори, кіномитці, виставкові організатори, піарники. Як і я, вони вірять, що разом зможемо зробити неймовірний проєкт.

Початок базуватиметься на зимових святах і традиційних обрядах. На жаль, з кожним роком про них забувають, у Центральній та Східній Україні взагалі мало знають про засівалки, водіння кози, Меланку, спалювання дідуха. Усі ці речі бачу настільки смачно! Відчуваю, що зможу реалізувати задум артово та дуже фешн. Впевнена, завдяки цьому проєкту можна не тільки підняти український дух і гордість молоді, а й привернути світову увагу. Так, в обряді спалювання дідуха мене завжди цікавило питання розміру. Мало хто знає, що той дідух іноді сягає двоповерхового будинку. Чим не «Burning Man»?!

Тобто маю на меті не тільки показати українські традиції. Хочу, щоби цей проєкт був дійсно позачасовим. Моя конкретна ціль сьогодні — доробити якісну захопливу презентацію і вирушити до меценатів та інвесторів, щоби реалізувати такий культурний задум. Хочу зробити проєкт досить автономним, без спонсорської реклами. Вірю, що знайду тих, хто прагне доторкнутися до справжнього українського мистецтва.