Анна Тімохіна. OLD SCHOOL. Золотих справ майстриня

Інтерв’ю: Юлія Козда

 

Це надихаюче інтерв’ю я готувала для березневого номеру MEGAPOLIS, але по зрозумілим причинам у друк журнал не пішов. Тож публікую нашу бесіду з Анною зараз, на divamor.net.ua.

Ювелірний гардероб — витончена ніша, яка може розповісти більше, ніж здається. Коко Шанель вважала, що прикраси повинні просто приносити задоволення, проте сережки чи браслет на руці можуть передати темперамент і наміри власниці. Як народжуються заповітні шедеври я дізналася із перших вуст у Анни Тімохіної — експертки з високого ювелірного мистецтва та ілюстраторки ювелірних прикрас.

 

У дитинстві Анна плела фенічки з ниток та бісеру, виставляла їх на латвійських міських ярмарках і не припиняла мріяти, що створюватиме дива. Довгий час Анна працювала в ресторанному бізнесі, та після важкої аварії життя знову запропонувало їй зайнятися творчою справою. Зустріч із Жампьєро Бодіно, головою міланського ювелірного дому, на презентації нової колекції Gіampiero Bodino стала визначною в майбутній кар’єрі Анни. Наразі за її плечима —  робота в Chanel та «за віконцем — Альпи», а на горизонті визирає могутня творча вершина, яку вона, без сумніву, підкорить.  

«Можна безкінечно дивитися на три речі: діаманти, гори та озеро»

Розкажіть про свій творчий шлях. Де ви навчалися?

Не можу стояти на місці, для мене життя — це рух. Мушу весь час вчитися, розвиватися. Володію чотирма мовами, але мені цього мало. Я навчалася в найвідоміших школах Парижа. Раніше взагалі не вміла малювати. Під час карантину зрозуміла, що не можу сидіти просто так удома й закінчила дистанційно De Beers Institute of Diamonds та Institut Français de la Mode. Тоді народилася моя особлива любов до малювання, до гуаші. Почала малювати з Draw Me a Jewel — спочатку пройшла перший курс, потім другий. Завжди мріяла повчитися у Швейцарії — цього року мрію здійснила: закінчила дистанційно SSEF (Swiss Gemmological Institute) та базові курси з каменів Gübelin Academy. Скрізь стільки всього цікавого — де б узяти більше часу! (Сміється.)

 

Згадую рядки з новели «Коштовності» Гі де Мопассана: «У кого немає можливості купувати справжні коштовності, для того краса і грація повинні бути єдиною прикрасою». Що для вас ювелірне мистецтво?

Можна безкінечно дивитися на три речі: діаманти, гори та озеро. І, мабуть, нині в мене все зійшлося. Ювелірне мистецтво — насамперед шедевр, втілення краси та технологій. Є вироби, які презентують виключно в єдиному екземплярі, за якими стоять місяці, а іноді й роки роботи майстрів та їхніх savoir-faire — ноугау, вмінь та знань втілювати ескіз на папері в реальний витвір. Кожна ювелірна прикраса має свій характер, як і жінка — її майбутня власниця. Тож одна буде в захваті від сережок-шандельєрів, а для іншої вони занадто претензійні. Усе індивідуально.

Haute Joaillerie — це окремий «том» цілого світу ювелірної творчості. Як розпочинається підготовка до створення ілюстрації?

Іноді історія прикраси починається з каменю. Тобто деякі доми вже мають гарний камінь, і цей щасливчик чекає на свою зоряну годину. Мені подобається історія, коли камінь стає лейтмотивом. Уже довгий час у мене лежить рубін, який отримала у спадок, — а я й досі не вирішила, буде це каблучка чи кольє. Це саме той випадок, коли спочатку з’явився гарний камінь. Коли отримую замовлення на малюнок гуашшю, дизайнер спочатку робить ескіз, потім мені надходить технічний малюнок. Тоді беру в руки пензля і змішую гуаш, шукаю кольори та відтворюю відтінки. Цей етап забирає чимало часу. Знайти саме той тон, який передасть настрій конкретного каменю. (Для мене дуже важливо, щоби малюнок був один в один із шедевром.) Найчастіше виконую фінальний етап у реалізації — написати малюнок ювелірною гуашшю. Це «вишенька на торті» у створенні ювелірного шедевру.

 

Чи буває, що малюнок не виходить одразу?

Найкраща медитація для мене — це пензлі, гуаш і аркуш паперу. Час наодинці з пензлем, коли нікуди не біжу. Усе навкруги застигає, можу піти спати під ранок, якщо є натхнення. Але буває й навпаки: аркуш із незакінченою роботою може лежати місяць, якщо не відчуваю пензля. Не можу намалювати просто, щоби закінчити: зрештою, буду перемальовувати. Багато залежить від натхнення, настрою.

Рідко сідаю й одразу повністю закінчую роботу. Починаю з ескізу, коли точно впевнена у своїх лініях і прикрасі. Обов’язково виконую фізичні вправи для кисті й тільки після цього беру пензля до рук. Технічний малюнок забирає багато часу, проте коли творю пензлем і намальований ескіз оживає, — з тієї миті не помічаю час. Та важливо вчасно зупинитися. Коли довго малюєш, око звикає і не помічає деталей. Треба робити паузи і вміти дивитися на малюнок іншими очима під різними кутами.

Анна з Кендзо Такада в Парижі

Анна із Жампьєро Бодіно

Розкажіть про вашу співпрацю з домом Chanel.

Мій улюблений дім моди. З ним пов’язаний окремий етап мого життя. Це була робота мрії, я відправляла туди своє резюме тричі протягом трьох років. Через три роки мені запропонували посаду координаторки колекції прикрас (Bijoux Fantaisie) та аксесуарів. Для дівчини, яка переїхала з Латвії в Париж, було приголомшливо отримати через кілька років контракт з одним із найзаповітніших фешн-домів. Я бачила на власні очі, як створюються прикраси, із чого починається історія кожної, як народжується ювелірне життя…

Для мене то було справжнім дивом — брати участь у процесах і стовідсотково віддаватися роботі. Із трепетом у серці дивитися дефіле й бачити знайомі шедеври. Я щаслива, що моя рука торкнулася Chanel. Важко описати словами відчуття, коли бачу в журналах прикраси, над якими працювала. Знаю, скільки роботи, майстерності й сил за цим стоїть, скільки любові та душі вкладено в кожну колекцію. Напевно, це означає по-справжньому любити свою роботу. Рішення залишити Chanel було складним, адже я ніколи не думала, що одного разу піду з роботи своєї мрії. Та йшла, розуміючи, що закінчується один розділ книги і розпочинається інший. Цей натхненний період життя завжди згадуватиму з особливим теплом.

 

Чи вдалося пізніше іншому бренду так само викарбуватися у вашому серці?

Є доми, з якими працювала на конфіденційних засадах. Коли бачу результати співпраці, радію. Є один молодий французький дім, з яким працюю і прикраси якого дуже люблю — Maison Madame. Мені подобається, що це не масове виробництво, а підхід до кожного клієнта. Марку заснувала гемолог, тому кожен камінь — окрема історія, а малювати такі камені — суцільне задоволення. Вони неповторні і в єдиному екземплярі. Унікальність — то найцінніше.

Ваш інстаграм рясніє знімками із Франції та Швейцарії. Які події об’єднують ці дві країни у вашому житті?

У Парижі прожила 10 років, і це місто завжди посідатиме особливе місце в моєму серці. Мати французький паспорт, працювати для Chanel, жити в Парижі — на певний момент мої мрії здійснилися. Водночас це стало моєю зоною комфорту, і я зрозуміла, що стою на місці. Іноді варто зробити крок за межу, щоби вирости та розширити горизонти.

Швейцарія була моїм окремим коханням, і минулого року я наважилася залишити Париж. Тепер розумію: тут, у горах навпроти озера Леман, я щаслива. Можу годинами сидіти поруч із озером і слухати шум хвиль. У Швейцарії знайшла той спокій, якого так бракувало. Повертаючись машиною з улюбленої роботи, можу розчулитись від краси, яка обіймає мене барвами заходу сонця, від того, що все можливо в цьому житті. Я завжди кажу, що живу у мріях.

 

Яка прикраса, що ви малювали, вразила вас до глибини душі?

Буду банальною, проте це сережки. (Усміхається.) Мої сережки за власним ескізом. Це одна з перших прикрас, яку намалювала гуашшю. Малювала довго. Нині бачу по-іншому, чіпляюся, мовляв, тут світло не так відобразилося, тут хочеться щось додати, а тут — змінити. Та в камінні є своє життя, як і в прикрасі. Тому малюнок досі мені близький. Це поєднання улюбленого білого золота й сапфіру. Наче дивишся на гору взимку в хорошу погоду — кристально чисте поєднання неба та снігу.

Люблю, коли до мене звертаються з готовими прикрасами і просять намалювати гуашшю виріб, що існує, — здебільшого це каблучки. Було цікаве замовлення на каблучку до заручин — хлопець прийшов уже із заповітною коробочкою. Трепетно ставлюся до таких замовлень: для мене це більше, ніж малюнок. У будь-яке замовлення вкладаю частинку душі й серця.  

«Я щаслива, що моя рука торкнулася Chanel. Важко описати словами відчуття, коли бачу в журналах прикраси, над якими працювала»

Історією якого ювелірного дому ви максимально перейнялися?

Мені дуже подобається Cartier. Дім із великою історією, заснований ще 1847-го Луї-Франсуа Картьє. Найбільше мене вражає сильна постать Жанни Туссен. Саме вона була художнім директором ювелірного дому Cartier і зробила свій незабутній внесок. Жанна зуміла створити геніальні прикраси із дикою кішкою та закріпити образ пантери в історії бренду. Пантери і сьогодні залишаються візитівкою Cartier. Очі кішки з дорогоцінного каміння і пантера, всипана діамантами або яка тримає у своїх лапах сяючий камінь — всі ці шедеври заслуга Жанни Туссен. Історія свідчить, що вона часто асоціювала себе із пантерою, друзі навіть так її й називали. Імовірно, вона мала сильний характер та міцну волю.

 

Із якими складнощами ви зіштовхувалися у своїй діяльності та чого вони вас навчили?

Напевно, багато хто досі не знає чи не розуміє, навіщо малювати на папері, адже тепер усе можна зробити на комп’ютері. Звісно, можна. Але комп’ютерний малюнок не передасть життя й характер прикраси. Ювелірна гуаш — це спадщина ювелірних домів. Мистецтво, історія, які й досі зберігаються в паперовому вигляді. Коли звертається приватний клієнт, а я не відчуваю виріб і саму людину, — можу відмовити. Для мене важливо контактувати з клієнтом, розуміти його очікування. Комусь подобається Моне, декому ближче Ван Гог, у кожного свій стиль, своя риса.

 

Годиннику вже давно відвели окрему «ложу» в ювелірному гардеробі. До його місії входить не лише сповіщати про час, а й завершувати образ володаря або володарки. Чи працювали ви над ілюстрацією годинника?

Цього року якраз планую. Жити у Швейцарії і не відчути, як ходить годинник, — неможливо! Щоби правильно створити ескіз годинника, необхідно розібратися в рушійних складових. Саме тому наразі на роботі займаюся замовленнями для годинникових механізмів. Минулого року на майстер-класі в межах Grand Prix d’Horlogerie de Genève — 2021 розбирала один із механізмів.

Також, щоби краще розумітися на годинниковому мистецтві, відвідую годинникові фабрики Швейцарії, як-от Tag Heuer, Frederique Constant і Jaeger-LeCoultre. Їх об’єднує неймовірна любов до своєї справи та вогонь в очах власників, який неможливо не помітити. За кожним годинником, як і за ювелірними прикрасами, стоять місяці роботи. Є заводи, куди планую завітати. На жаль, вони закриті для відвідування цілий рік, але відчиняють двері у дні Biennale du Patrimoine Horloger (Бієнале годинникової спадщини).

 

«Напевно, багато хто досі не знає чи не розуміє, навіщо малювати на папері, адже тепер усе можна зробити на комп’ютері. Звісно, можна. Але комп’ютерний малюнок не передасть життя й характер прикраси. Ювелірна гуаш — це спадщина ювелірних домів»

 

Камені несуть неймовірну енергетику. Які ваші улюбленці, з якими у вас справжній роман?

Знаєте, моя мрія — поїхати на видобуток рубінів у Бірму, туди, де видобувають найдорожчі камені у світі за співвідношенням ціни за карат (і так, це зовсім не алмази, як дехто думає). Подивитися, доторкнутися… Там вирує життя каменів і саме там починається ювелірний шедевр. Вибираючи камінь, дивлюся на його глибину — це як характер у людини. Вкраплення в камінні можуть розповісти про історію родовища, наявність чи відсутність оброблення тощо. Агати — моє окреме кохання. Є приголомшливі малюнки у розтині, які малює сама природа. Якось знайшла камінь, в якому побачила чітку картину, — повз такого неможливо пройти. Із каменем повинен бути зв’язок, мені потрібно його відчувати. Часто купую необроблені натуральні камені —  завжди цікаво бачити початковий варіант.

 

Напевно, за свою кар’єру ви відвідали не одну ювелірну виставку. Які найбільше запам’яталися і які можете сміливо рекомендувати?

Їх було чимало. (Усміхається). Якщо говоримо про перли, їх асоціюю із Chanel. Діадеми — Chaumet, а чорний кіт Володимир — Boucheron. Mystery Setting, або «невидима оправа», — Van Cleef & Arpels. Колосальні роботи у René Lalique і дому Mellerio-Borgnis — я застигала в миті, вбираючи в себе кожен рух пензля. У кожного своя техніка, своє бачення. Обожнюю Вандомську площу в Парижі — то серце ювелірного мистецтва. У Парижі безліч ювелірних виставок безкоштовні, але місця обмежені, тому треба вчасно зарезервувати квитки. На виставках обмінюєшся знаннями, знаходиш нові емоції, натхнення, а найголовніше — розумієш, наскільки тонке ювелірне мистецтво.

 

Де і як черпає свіжі враження ілюстратор ювелірних прикрас?

Мені пощастило побувати на конференції із Кендзо Такада в Парижі. Підійшовши для підпису книги, я запитала в нього те саме. Він відповів: «Цінність у тому, щоби бачити натхнення скрізь». Він був геніальним митцем, ця подія тепер залишиться у моїх спогадах назавжди. Розумію, що так і є: архітектура, природа, лінія хвилі або вершина гори. Головне — вчасно зосередитися. У Швейцарії люблю гори — в них така сила та міць, характер та грація. Завжди треба розширювати кордони і дізнаватися нове, черпати натхнення від людей.

А виставки — справжній скарб. Коли жила в Парижі, часто приїжджала саме до Швейцарії на виставки, салони та фабрики. Тепер — навпаки. (Сміється.) Часто гуляю пішки — так можна побачити кольори ландшафту та неба, лінії архітектури, вдихнути іншого повітря й дізнатися секрети мешканців міста, поринути у їхню культуру. А іноді це просто улюблена музика в навушниках, кава й кросівки. Завжди слухаю серце. Життя — воно сьогодні, не через 10 років, не тоді, коли виграємо мільйон чи вирушимо у відпустку. Усвідомивши це, живеш щосекунди, роблячи те, що любиш.

 

«Життя — воно сьогодні, не через 10 років, не тоді, коли виграємо мільйон чи вирушимо у відпустку. Усвідомивши це, живеш щосекунди, роблячи те, що любиш»