МЮНСТЕР: НІМЕЦЬКА ІСТОРІЯ, ГОЛЛАНДСЬКІ МОТИВИ ТА ІСПАНСЬКИЙ КОЛОРИТ

Мюнстер був знайдений мною в Google-картах досить несподівано, але тим цікавіше було знайомитися з інформацією про це місто перед майбутньою поїздкою.

Після мого останнього візиту в Оснабрюк (одне з міст, де ухвалили Вестфальський мир у 1648 році), я планувала повернутися на батьківщину Ремарка щонайменше для вивчення архівів письменника (до речі, для цього потрібно проходити окрему реєстрацію), романтичної низки ліхтарів, що прикрашають нічне місто, і дегустації кальвадосу. Корективи у плани внесли привабливі фотографії незнайомого мені раніше міста, розташованого за півгодини їзди від Оснабрюка.

Погляд привернуло мозаїчне зображення портрета Пабло Пікассо з висоти пташиного польоту. Пікассо в німецькому місті Мюнстер?! Спантеличена, я кілька разів перевіряла дані, проте згодом лише переконалася: величезний портрет іспанського художника з бруківки посеред однойменної площі. Зрозуміло, цього було цілком достатньо, щоб найближчого вікенду тримати курс до Вестфалії. Що ж, Пікассо запевняв: «Усе, що можна уявити — реально». Моя ж уява подумки вже намалювала початок подорожі — тож про отримання незабутніх вражень можна було не сумніватися.

Мюнстер — одне з найдавніших міст не тільки Вестфалії, а й усієї Німеччини. Воно є одним з адміністративних центрів з багатою історією, культурною спадщиною та архітектурними пам’ятками, датованими 15-16 століттями. Мюнстер розташований практично на кордоні з Нідерландами — тому я очікувала надихнутись ще й голландськими мотивами.

Офіційний рік заснування — 793 до н. е., а Мюнстерське католицьке єпископство вважається найстарішим у всій Німеччині – перші згадки про нього з’явилися в документах 1200 років тому.

Однак варто сказати, що перше поселення було засновано в ранньому Середньовіччі Карлом Великим, який наказав побудувати тут монастир. Назва міста, до речі, походить від саме латинського слова «monasterium». Статус міста Мюнстер отримав на початку 9 століття. До 12 століття Мюнстер стає найбільшим містом Вестфалії, а в 14 столітті — членом Ганзейського союзу.

Я була щиро здивована, чому не чула про Мюнстер раніше. Він не такий розкручений серед туристів, хоча з першого вдиху відчувається його артовість і богемність. Мюнстер називають містом молоді, яскравого нічного життя та велосипедистів. П’ята частина населення — студенти, а кількість двоколісного транспорту налічує близько півмільйона. Це правда: я вперше побачила на німецькому вокзалі багатоярусну парковку виключно для велосипедів.

Це сучасне місто із середньовічною артистичністю в історичному серці. Старе місто (Altstadt) оточене «зеленим намистом» — пішохідною алеєю з тінистими деревами та пишними кущами. Потрапляючи в центр, голова в прямому сенсі слова починає паморочитися від такої кількості краси, яку очікуєш побачити, наприклад, в Мюнхені, Кельні чи Дрездені.

Одразу вражає церква Святого Ламберта, що розташована на перехресті найстаріших вулиць Мюнстера — Прінціпальмаркт (Prinzipalmarkt), Роггенмаркт (Roggenmarkt) та Альтер Фішмаркт (Alte Fischmarkt) — яскрава представниця пізньогеотичної архітектури Вестфалії. Щовечора, крім вівторка, з 21:00 до опівночі на дзвоновій вежі церкви сурмач дме в ріг щопівгодини. До слова, крім Мюнстера подібна традиція збереглася ще в трьох містах світу — Бад-Вімпфені, Нердлінгені та Кракові.

Ця церква існувала вже в XI столітті. Сьогоднішня церква Святого Ламберта була закладена 1375 року. Стилістично церква святого Ламберта — це пізньоготичний витягнутий із заходу на схід зальний храм. У 1887–1889 роках було виконано роботи з перебудови вежі, внаслідок чого церква отримала псевдоготичний купол заввишки 90,5 м.

На жаль, під час бомбардувань союзницької авіації у Другій світовій війні дах і вежу церкви було зруйновано, а дзвони було демонтовано ще 1942 року. Дах церкви було відновлено 1946 року, інші відновлювальні роботи тривали до 1959 року.

Церква Святого Ламберта набула популярності після подій Мюнстерської комуни 1534–1535 років, коли в залізних клітках на куполі церкви виставили тіла очільників анабаптистів — Іоанна Лейденського, Бернта Крехтінга і Бернта Кніппердоллінга. Це назва учасників радикального релігійного руху епохи Реформації XVI століття в Німеччині, Швейцарії, Нідерландах, отримана ними від своїх супротивників. Одним із важливих елементів вчення анабаптистів стало розуміння церкви як братерства, що живе згідно з принципом учнівства і слідування за Христом.

Наслідком такого розуміння стала відмова від державної церкви, і навіть опір самому поняттю державної церкви, де громадянство і релігійна приналежність тотожні. Анабаптисти відстоювали добровільність приєднання до церкви за вірою та особистим переконанням кожної окремої людини. Це було ще однією причиною заперечення хрещення немовлят, оскільки немовля не може зробити свідомий вибір на користь приналежності до церкви. Анабаптистам приписують багатоженство і незліченні релігійно-фанатичні витівки, за що їх і було страчено.

1534 року анабаптисти знищили перший астрономічний годинник, встановлений у мюнстерському соборі Святого Павла 1408 року, що на площі Домплац. Новий витвір мистецтва створювався в 1540–1542 роках. У зв’язку з тим, що внаслідок календарної реформи в католицьких країнах, коли натомість старого юліанського календаря був введений папою Григорієм XIII новий Григоріанський календар, наступним днем після четверга 4 жовтня 1582 року стала п’ятниця 15 жовтня. Під час Другої світової війни годинник був евакуйований і запущений знову 21 грудня 1951 року. Годинник показує не тільки час, а й фази Місяця, положення планет і вражає «вічним» календарем до 2071 року.

Ще один символ Мюнстера, повз який неможливо пройти: ратуша (Historisches Rathaus Münster). Своєї найбільшої популярності ратуша досягла 1648 року, коли в ній уклали Вестфальський мир, що поставив крапку в Тридцятирічній війні, а Нідерланди були визнані незалежною державою.

1648 року в Мюнстерській ратуші, а також у ратуші міста Оснабрюк (Оснабрюкського мирного договору, укладеного між королевою Швеції та її союзниками, з одного боку, та Священною Римською імперією і німецькими принцами — з іншого боку, а також Мюнстерського мирного договору, підписаного між королем Франції та його союзниками, які представляли одну сторону, та імператором і принцами, які представляли іншу), відбувається Вестфальський конгрес.

Вибір Мюнстера й Оснабрюка місцем проведення конгресу обумовлювався тим, що ці міста дотримувалися нейтралітету під час Тридцятирічної війни. Ще 27 травня 1643 року імперський надвірний радник Йоганн Кране в палаті ради оголосив заяву про нейтралітет міста Мюнстер, відповідну заяву оголосив також представник архієпископа Мюнстера.

Спеціально до початку проведення конгресу художник Еферхард Алердінк 1646 року отримав замовлення на прикрасу фасаду ратуші. 15 травня 1648 року у Великій залі Ради (у XVIII столітті її було перейменовано на Мирну залу) відбувся обмін підписаними договорами. Цього дня також було підписано мирну угоду між Іспанією та сімома нідерландськими провінціями, в якій визнавалася незалежність Республіки Об’єднаних провінцій Нідерландів, тобто Вестфальський мир завершив собою також і Вісімдесятирічну війну.

Під час Другої світової війни 28 жовтня 1944 року кілька бомб влучило в Мюнстерську ратушу, внаслідок чого будівля повністю вигоріла й обвалився готичний фронтон. Уламки фронтону, що звалився на Принципальмаркт, прибрали на звалище і, таким чином, безповоротно втратили.

У 1948 році до 300-ої річниці від дня підписання Вестфальського миру було ухвалено рішення про відновлення будівлі ратуші. Незважаючи на те, що ще 1942 року елементи внутрішнього декору ратуші та інвентар Мирного залу було евакуйовано до замку Воббель у Ліппі, більша частина внутрішнього оздоблення, включно з готичними вікнами і розкішним каміном у південній стіні, загинула. Під час реставрації втрачений камін був замінений на камін з Нідерландського будинку.

«Вестфальський мир», Герард Терборх, 1648 р.

Від церкви Святого Ламберта чи ратуші хочеться пройти в мальовничі аркади Prinzipalmarkt. Тут і на Salzstraße зосереджені магазини, бутики та салони. Але в цій поїздці незаперечним пунктом значилася площа і музей графіки Пабло Пікассо, яким я заінтригувала вас на початку статті. Тож рушаймо саме туди.

ІСПАНСЬКИЙ КОЛОРИТ

Площа, що займає 900 квадратних метрів, є справжнім витвором мистецтва. Кожен камінчик у кладці розміром рівно 23,9 на 23,9 сантиметра! Під час мощення площі будівельники використовували три види бруківки для втілення задумів берлінського архітектурного бюро Chestnutt-Niess, удостоєного честі реалізовувати проєкт. Червоний граніт привезли з В’єтнаму, чорний базальт — з німецького Айфеля, а бетонну плитку для окантовки взяли в Мюнстері. Реалізація проекту склала понад 560 тисяч євро. Брущата мозаїка ідеально розглядається саме з висоти пташиного польоту, але помилуватися портретом відомого кубіста можна і, піднявшись на верхній поверх музею Пікассо.

«Я хочу передати все те, що відчув у своєму житті, людям через пензель»

Пабло Пікассо

Музей було відкрито 10 травня 1999 року в історичній будівлі кінця XVIII століття Druffel’schen Hof, і він є першим та єдиним у Німеччині в своєму роді. Ювілейна інтерактивна виставка «Художник. Людина. Геній (?)», на яку мені вдалося потрапити, присвячена 50-річчю від дня смерті маестро. Багатоликість і грані мистецтва Пабло, який не втомлювався відкривати себе заново і в старості, були представлені у дванадцяти виставкових залах. Уся виставка задумана, як мозаїка, створена з експонатів, що характеризують Пікассо, як особистість, і творця.

Крім закінчених робіт на стендах можна побачити і численні начерки, проміжні варіанти, пробні відбитки гравюр, а також багато кераміки. У колекції музею понад 800 літографій художника. Літографія — це вид друкованої графіки, заснований на особливій техніці друку. Для того, щоб літографія справді вдалася, і художник, і друкар повинні володіти великими знаннями в галузі техніки друку і хімії.

Більшість своїх найбільш авангардних графічних творів Пабло Пікассо створив у тридцяті роки. Тоді він жив і працював у Парижі, а його тодішній замовник Амбруаз Воллард скуповував роботи художника одну за одною. У 2001 році мюнстерському музею вдалося придбати цю колекцію графічних робіт 1930–1937 років.

Портрет Франсуази Жило, яка була музою і єдиною з жінок у житті Пікассо, яка розірвала з ним зв’язок з власної волі

Портрет Паломи Пікассо із лялькою

«Кожна дитина — художник. Труднощі в тому, щоб залишитися художником, вийшовши з дитячого віку»

Пабло Пікассо

Більшість робіт Пікассо, які увійшли до експозиції музею, тривалий час належали колекціонерам і художникам Ютте та Герту Хуцінга, що мешкали в місті Ленгеріх неподалік Мюнстера. Герт Хуцінга, графік-дизайнер за професією, почав збирати свою колекцію ще на початку п’ятдесятих років. 1997 року подружжя Хуцінга зробило своє унікальне зібрання літографій доступним широкому загалу: саме воно стало основою музейної експозиції.

Особисто мені було складно відірвати погляд від ліногравюри «Портрет молодої дівчини, за Кранахом мл., II» 1958 року, написаної на віллі Пікассо La California, у Каннах. З кінця 40-х до середини 60-х Пікассо особливо часто звертався до спадщини старих майстрів, створюючи свої оригінальні варіації відомих картин. Під час роботи над цим портретом репродукція картини Лукаса Кранаха Мл. висіла в майстерні Пікассо. Він написав той самий жіночий образ у дзеркальному відображенні. Просто дивовижно, скільки єдності, життя й енергії закладено в, здавалося б з першого погляду, абсолютно несхожому витворі.

Вілла, на якій жив і творив Пікассо

Дуже вразила кількість кераміки, представленої на виставці. Річ у тім, що для Пікассо кераміка не була ремеслом — вона стала для нього іншою формою полотна, новою «сценою» для його метаморфоз. Він працював із глиною до кінця життя. Усю керамічну творчість Пікассо можна розділити на два види — плоска кераміка і об’ємна. Об’ємна являла собою більше скульптуру, ніж посуд або інші предмети побуту: ваза-сова, тарілка з рибами, чаша-жіноча постать, ваза-бик.

Його кераміка дуже соковита і «промовиста». У ній він відтворював свої основні творчі сюжети: кориду, жіночі образи та міфологію. Він створював мальовничі глазурні полотна на гладкій поверхні, а також вирізав рельєфи, які залишав як є після першого бісквітного випалу або розписував і обпалював повторно. Тільки уявіть, наскільки різноманітною була робота Пікассо: він експериментував з усіма відомими керамічними матеріалами й техніками — з глазур’ю, теракотою, порцеляною, емаллю, ангобами, з об’ємними й різьбленими рельєфами, з надглазурним живописом і неглазурованими бісквітами.

Репродукція картини Пікассо «Алжирські жінки» на стіні в ресторанчику поруч із музеєм

ГОЛЛАНДСЬКІ НОТКИ

«На закуску» варто обов’язково зазирнути до сирної крамниці Henri Willig — знаменитого голландського сиру з коров’ячого, козячого та овечого молока. Ось чому в моєму особистому пазлі картини Мюнстера є смачний голландський елемент. Перед покупкою всі види сирів можна продегустувати з сетами авторських сирних діпів. Наприклад, козячий Dutch Goat Mild з м’яким і ніжним смаком — витримують близько шести-восьми тижнів, тому цей сир вважають молодим.

Ідеально підходить для приготування сирного фондю і в поєднанні з фруктами, ягодами та портвейном. Незвичайний пивний сир, який виробляють із пива Wheyzen, або екзотичний Coconut із легким кокосовим ароматом, що гарно поєднується з шоколадом або червоним вином. Ніжний копчений козячий сир коптиться на справжніх букових дровах. Він особливо смачний з інжиром і бальзамічним соусом.

Мені дуже сподобався ароматний пряний Organic Truffle з нотами трюфеля і пікантний червоний Pesto — напівтвердий сир з коров’ячого молока з додаванням томатів, орегано і часнику. Більшість сирів Henri Willig виготовляють із пастеризованого молока, нагрітого з додаванням сичужного ферменту та власної спеціальної заквашувальної культури, що дає змогу бренду виробляти сири, які підходять для вегетаріанців. У сирній крамниці є все для ідеального подарунка: від наборів сирів усіх видів, шампанського, медової гірчиці до міні-терок і дерев’яних голландських тюльпанів.

Мюнстер зачаровує з першого погляду. Прямуючи до вокзалу, подумки будуєш плани для наступної подорожі, щоб відвідати десятки художніх галерей і спеціалізованих музеїв, написати кілька акварелей біля мальовничого озера Аазее або міркувати над цитатами іспанського генія в одному зі скверів ботанічного саду…