Оснабрюк: Ремарк, Вестфальський мир та фахверкові будинки

Саме сюди я приїхала в червневий молодик, щоби зайти в ратушу, пройти центральною площею по бруківці до Центру миру, де розташований музей Ремарка, переглянути один з рідкісних роликів — інтерв’ю з письменником. Купити його книгу німецькою, знаючи, що зовсім скоро зможу оцінити творчість автора мовою оригіналу, загадати заповітне бажання, розглядаючи нетлінні рукописи прозаїка і прокручуючи в голові його висловлювання: «Поки людина не здається, вона сильніша за свою долю» …

Текст та фото: Юлія Козда ©

В Оснабрюк, місто на північному заході Німеччини, в регіоні Нижня Саксонія, я поїхала досить несподівано. П’ятничний ранок 16 червня видався непередбачуваним не лише через річницю нашого переїзду до затишного бременського району Валле, а й через неймовірний збіг обставин.

Як я вже писала, раз на тиждень я намагаюся відвідувати міську бібліотеку — насолодитися атмосферою та естетикою, пізнати нове, наповнитись та надихнутись. Здавалося, раніше я обійшла всі зали: від мовних знань і підручників з історії та музики до криміналістики та 5-томних видань з юриспруденції. Ан-ні.

На першому поверсі розташовані зали мистецтва. Але в найдальший я чомусь ніколи не заходила. А того дня вирішила дати волю своїм крокам, які привели мене до виставки Еріха Марії Ремарка «Im Westen nichts Neues», яка через день переїжджала в інший куточок Німеччини.

Рукопис Ремарка 1927 року

На пересувній експозиції в Stadtbibliotek мені вдалося побачити рукопис Ремарка 1927 року, де на лінованому папері письменник виводив рядки того самого роману «На Західному фронті без змін», одним із найважливіших літературних свідчень про Першу світову війну. У залі, де представлена експозиція, було тихо — мені пощастило насолодитися камерністю та абсолютною тишею. Доторкнутися до історії, думок, сумнівів, надій та глибоких переживань письменника, який так відкрито висловлював свій протест війні…

Імовірно, рукопис зберігався у першої дружини Ремарка, Ільзи Ютти Цамбони, яка стала прообразом Пат із роману «Три товариші». Саме з її маєтку рукопис безуспішно виставлявся на міжнародний продаж із початку 1990-х років.

У грудні 1995 року його було продано з аукціону Sotheby’s у Лондоні та придбано Niedersächsische Sparkassenstiftung у співпраці з Stadtsparkasse Osnabrück та Федеральним міністерством внутрішніх справ при координації Міністерства науки і культури Нижньої Саксонії. Рукопис опинився на Батьківщині Ремарка.

Тоді я збагнула, що Оснабрюк знаходиться за годину їзди від Бремена. Тож, рішення купити квиток до Оснабрюку було блискавичним.

Історія Оснабрюку бере свій початок від 9 року нашої ери. Під Оснабрюком стародавніми германцями було розбито 10-15 тисяч римських легіонерів. Битва в Тевтобурзькому Лісі — баталія, що відбулася у вересні 9 року між об’єднаними німецькими племенами (херуски, бруктери, хамави, маркомани, сигамбри (марси), хавки, хати) і римською армією, яка закінчилася поразкою військ імператора Августа.

Врешті решт це призвело до втрати Римською імперією панування над завойованою Німеччиною. Рейн так і залишився північно-західним кордоном римської держави. Романізація не пустила глибокого коріння в областях на схід від цієї річки — тому битва у Тевтобурзькому лісі має і важливе всесвітньо-історичне значення.

Битва у Тевтобурзькому лісі

Оснабрюк виник як ринок навколо єпископства, заснованого Карлом Великим у 780 році. Перший кафедральний собор святого Петра було засновано 785 року, нинішній — пам’ятник романо-готичної архітектури XII століття. Оснабрюк так і не вийшов із Ганзейського союзу, тому його можна назвати найстарішим ганзейським містом у світі. На жаль, 65 % історичного центру було зруйновано під час Другої світової війни. Але більшість старовинних будинків, а також неймовірні романські та готичні церкви були відновлені.

В Оснабрюку народився та творив німецький художник єврейського походження Фелікс Нуссбаум, представник художнього стилю «нова предметність». Однією з головних міських пам’яток вважається музей, присвячений життю та творчості митця, який загинув в 1944 році у концентраційному таборі Освенцім.

Мотив безвихідного становища, глухого кута присутній у картині Нуссбаума «Бачення Європи — біженець», 1939 рік. Єврейський біженець, який розпачливо обхопив голову руками, ніде у світі не знаходить собі притулку. На передньому плані картини — глобус, виконаний у холодному байдужому кольорі. Позаду нього — безнадійно відчинені двері в кімнату, дерева з облетілим листям і ворони, що кружляють над ними. Історія його життя була відтворена у документальному фільмі 1999 року «Очевидець» Берта Ван Борка, який був номінований у 2000-му році на премію «Оскар» за найкращий короткометражний документальний фільм.

Фелікс Нуссбаум «Бачення Європи — біженець», 1939

Я крокувала містом далі, зупиняючись біля мальовничих фахверкових будинків, в які так і хотілось зазирнути. Фахверкові прийоми будівництва виникли внаслідок переосмислення техніки зведення укріплень стародавніми римлянами на землях підкорених ними франків та галлів.

Фахверк (нім. Fachwerk, від Fach — ящик, секція, панель і Werk — робота) — «ящикова робота», каркасна конструкція, типова для селянської архітектури багатьох країн Центральної та Північної Європи. Крім того, фахверк відіграє декоративну роль та має візуальне значення. Серед них — Romantik Hotel Walhalla на Бієрштрассе (як раз поруч із туристичним центром), магазини на Хакенштрассе 3, 4 та будинок Вілльмана у стилі ренесанс на Хакенштрассе 7.

Готель Walhalla 1690 року з фахверковим фасадом в стилі бароко

У Центрі Миру (Friedensyentrum) розміщена та сама постійна експозиція німецького письменника «втраченого покоління» Еріха Марії Ремарка, вхід до якої вільний.

«Щастя — найневизначеніша і найдорожча річ у світі», — сказав Ремарк, який написав найпопулярніший антивоєнний роман ХХ століття, в якому описав жорстокість війни, безглузде кровопролиття та зневагу до людського життя з погляду 20-річного солдата. Після призову на службу, в 1917 році Еріх був поранений уламками гранати в ліву ногу, праву руку та шию.

Після військової служби і до початку своєї літературної діяльності, письменник встиг змінити безліч професій: вчитель, бухгалтер, торговий службовець, недільний органіст, викладач гри на фортепіано та редактор у журналі Echo Continental, коли він і взяв псевдонім Erich Maria Remarque.

Роман «На Західному фронті без змін» вийшов у 1929 році і миттєво став справжньою сенсацією і відразу ж був перекладений 26 мовами. За рік було продано півтора мільйони екземплярів. А через рік на екрани вийшла однойменна екранізація роману, знята в Голлівуді режисером Льюїсом Майлстоуном, прем’єру якої в Берліні намагалися зірвати націонал-соціалісти під керівництвом Йозефа Геббельса.

Обкладинка журналу Echo Continental, в якому Ремарк працював автором та редактором

Щастя – найневизначеніша і найдорожча річ у світі

Е. М. Ремарк

Ремарк, який називав себе «войовничим пацифістом», був висунутий на Нобелівську премію миру. Однак союз німецьких офіцерів протестував проти цієї номінації на тій підставі, що роман очорнює німецьку армію та її солдатів — «героїв Світової війни».

«Влада — найінфекційніша хвороба на світі», — не без підстав вважав Еріх Марія. За часів нацизму книги Ремарка публічно спалювалися, а сам він постійно зазнавав переслідувань та гонінь. У 1943 році молодшу з двох сестер Ремарка заарештували та гільйотинували, а старшій надіслали непомірний рахунок за утримання у в’язниці та страту. Загибелі Ельфріди Ремарк присвятив роман «Іскра життя», що вийшов 1952 року. 1967-го у Швейцарії Ремарку вручили орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», але німецьке громадянство Ремарку так і не повернули.

«Влада – найінфекційніша хвороба на світі»

Е. М. Ремарк

Ремарк був шанувальником живопису. Він інвестував свої кошти в акції, золото, нерухомість і, за порадою своєї приятельки Рут Альбу, до якої відчував романтичні почуття — твори мистецтва. Берлінська актриса Рут Альбу була дочкою колекціонера і непогано розбиралася в антикваріаті, і коли 1931 року Ремарк купив віллу на березі озера Маджоре у швейцарському Порто-Ронко, допомагала оформляти інтер’єри. Ремарк колекціонував роботи Гогена, Ренуара, Сезанна, Ван Гога та багатьох інших.

Одним із придбань письменника був пейзаж Ван Гога «Залізничний міст через авеню Монмажур». Письменник придбав це полотно у актриси Тілле Дюр’є, віддавши за нього весь гонорар, який він отримав за серію оповідань в американському журналі «Collier’s». Картина стала одною з найулюбленіших в його колекції. Ремарк брав ії при кожному переїзді, спочатку з вілли в Швейцарії — в Лос-Анджелес, потім, після розриву з Марлен Дітріх — у Беверлі-Хіллз, далі — в Нью-Йорк і до кінця життя вона продовжувала виконувати роль вірного супутника у кожному його будинку.

«Краса — це досконалість. Як нескінченність, ми намагаємося її осягнути, але ніколи не зможемо. Я збираю те, що збагачує моє життя, сповнює змістом і осяює подивом. Тут, поряд зі мною, в моєму домі я можу бачити ці речі, щоб кожен мій день був до країв сповнений краси» 

Еріх Марія Ремарк

Ремарк біля картини Ван Гога «Залізничний міст через авеню Монмажур»

Картина Клода Моне «Палац Дожів» з колекції Ремарка

«Натюрморт з квітами» П’єра Огюста Ренуара з колекції Ремарка

Ремарк проштудував величезну кількість книг з мистецтвознавства та став експертом у питаннях живопису. Колекція Ремарка складалася зі 150 творінь, причому 18 із них — це акварелі Поля Сезанна. Найпершими роботами в колекції стали знамениті види гори Сен-Віктуар (переважно це були акварелі майстра). У 1939 році за допомогою галериста Вальтера Файльхенфельдта Ремарк придбав полотно Сезанна «На рівнинах Бельвю».

«Картини — такі самі емігранти, як і ви, – сказав Сілверс. — Іноді вони потрапляють у найнесподіваніші місця. Чи добре вони там почуваються — питання особливе».

Еріх Марія Ремарк, «Тіні в раю»

Ремарк був відчайдушно закоханий у Пуму, як він називав Марлен Дітріх, з якою у нього почався серйозний роман. Він представив її у «Тріумфальній арці» в образі Жоан Маду. А Полетт Годдар, колишня дружина Чарлі Чапліна, допомагала Ремарку прийти до тями після розриву з Марлен і вилікувала від депресії. У 1955 році він присвячує Полетт роман «Час жити і час вмирати», а в 1958 році вирішує на ній одружитися і проводить з нею решту життя.

Полетт Годдар пережила чоловіка на 20 років. Вона заповідала 20 мільйонів доларів Нью-Йоркському Університету (NYU) на розвиток освітніх та дослідницьких програм. Виконуючи її свободу, 1995 року Університет заснував Інститут Ремарку. Ця установа веде безліч проектів, головна мета яких — підтримувати та розвивати зв’язки між Європою та Америкою. Таке було бажання самого Ремарка.

На численних фотографіях 1950-х та 1960-х років Еріх Марія Ремарк зображений перед своїм об’ємним (розміри 300 х 115 х 115 см) письмовим столом, заваленим рукописами, листуванням та іншими паперами, що стали символом його творчості як письменника.

Ремарк придбав венеціанський стіл та стілець 18-го століття наприкінці 1954 — початку 1955 року у Флоренції у відомого торговця антикваріатом та реставратора Альдо Наталі, а у квітні 1955 року перевіз їх у свій будинок у Порто-Ронко. Такі твори, як романи «Чорний обеліск» та «Ніч в Лісабоні» або п’єса «Остання станція» і незліченні листи, були створені за цим письмовим столом.

В 1970 році стіл і стілець залишилися в Casa Monte Tabor, перш ніж вони стали власністю Нью-Йоркського університету після смерті Полетт Годдар в 1991 році. У бібліотеці Fales у Нью-Йоркському університеті предмети меблів були доступні лише для обраної аудиторії понад двадцять років у демонстраційному залі. Постійна презентація в Оснабрюку стала можливою завдяки дружній підтримці Köster GmbH. Стіл і стілець — це подарунок Нью-Йоркського університету.

«Свобода — це не безвідповідальність і не життя без мети. Свобода — це і є саме життя…»

Е. М. Ремарк

Візитною карткою Оснабрюку вважається… мир. 1648 року в ратуші Оснабрюка було укладено Вестфальський мир — угоду між католицькою династією Габсбургів та протестантською Швецією. Цей пакт завершив Тридцятилітню війну та заклав основи нового устрою в Європі.

Ратуша — одна з найкрасивіших і найвизначніших архітектурних пам’яток Німеччини, яка була побудована в період між 1487 та 1512 роками в стилі готики. З 1643 по 1648 частина делегацій вела переговори в ратуші Оснабрюка про мирне врегулювання, інша — в Мюнстері. У результаті 1648 року було підписано «Westfälischer Frieden von Osnabrück und Münster» (Вестфальський мирний договір Оснабрюка і Мюнстера).

Сьогодні переговори ознаменовані портретами 42 європейських посланців, розміщеними на стінах Friedenssaal (Зали світу) у ратуші. Крім того, є три портрети колишніх правителів основних воюючих націй: Крістіни, королеви Швеції, Людовіка XIV та німецького імператора Фердинанда III.

Перед ратушею можна одразу побачити великі сходи, що ведуть до вхідних дверей віком близько 500 років з обох сторін (раніше в ратушу можна було потрапити по висувних дерев’яних сходах). Ручка цих дверей зроблена з важкої бронзи у вигляді голуба та вказує на рік прийняття Вестфальского миру, і колеса, яке присутнє й на гербі міста. А мені до того ж нагадує карту Таро «Колесо Фортуни», яка символізує зміни на краще та втручання вищих сил у життя людини.

Карта Таро «Колесо Фортуни»

Герб міста Оснабрюк

«Жити — означає жити для інших. Усі ми заряджаємось один від одного. Нехай хоч іноді теплиться вогник доброти… Не треба відмовлятися від неї. Доброта надає людині сили, якщо їй важко…»

«Тріумфальна арка»

Epix Марія Ремарк